30 
— Я, знаєш, нікуди не пішов би, — запобігливо почав Манданґус, нахиляючись до Гаррі, — але така комерційна нагода…
Гаррі здригнувся, відчувши, як щось треться біля його колін, але то був Криволапик, рудий Герміонин кіт. Він, муркочучи, обійшов Гаррі, а тоді стрибнув Сіріусові на коліна й скрутився там клубочком. Сіріус неуважно почухав його за вухами і перевів на Гаррі важкий погляд.
— Гарно провів літо?
— Та ні, жахливо, — заперечив Гаррі.
Чи не вперше на Сіріусовім обличчі промайнула тінь усмішки.
— Не розумію, на що тобі жалітися.
— Що? — Гаррі не повірив власним вухам.
— Я особисто лише радів би нападові дементорів. Смертельна боротьба за власну душу — непогана розвага після монотонного скніння. Ти нарікаєш, але, принаймні, хоч міг гуляти, розминати ноги, битися… А я вже цілий місяць звідси ні на крок.
— Чому це? — спохмурнів Гаррі.
— Бо Міністерство магії досі на мене полює, а Червохвіст уже, мабуть, розповів Волдемортові, що я анімаг, тому я більше не можу маскуватися. Та й для Ордену Фенікса користі з мене небагато… принаймні так вважає Дамблдор.
Сіріус так сухо вимовив Дамблдорове прізвище, що Гаррі зрозумів — не він один має певні претензії до директора. Гаррі відчув приплив ніжності до хрещеного батька.
— Ти хоч знав, що діється, — сказав він підбадьорливо.
— Знав, — озвався Сіріус саркастично. — Вислуховував Снейпові звіти і терпів його дошкульні натяки на те, що він ризикує життям, а я сиджу собі тут і б’ю байдики… та ще ці розпитування про чистку…
— Про яку чистку? — не зрозумів Гаррі.
— Намагання зробити цей будинок придатним для людського перебування, — Сіріус показав рукою на похмуру кухню. — Десять років тут ніхто не мешкав, — маю на увазі, після смерті моєї любої матінки, — якщо не брати до уваги її старого ельфа–домовика, але він давно вже розгубив останні клепки… він тут жодного разу не прибирав, не вдарив пальцем об палець.
— Сіріусе, — озвався Манданґус. Він спокійно пропускав повз вуха розмову, проте з цікавістю розглядав порожній келих. — Щире срібло, друже?
— Так, — підтвердив Сіріус, з відразою роздивляючись келиха. — Чистісіньке срібло, п’ятнадцяте століття, ручна ґоблінська робота, там викарбуваний герб родини Блеків.
— Ну й шо, його можна вишкрябати, — пробурмотів собі під ніс Манданґус, поліруючи келих вилогою рукава.
— Фред… Джордж… ТА НІ, ПРОСТО ЗАНЕСІТЬ! — закричала місіс Візлі.,
Гаррі, Сіріус і Манданґус озирнулися й пірнули під стіл, фред і Джордж зачаклували величезний казан з тушкованим м’ясом, залізну баклагу з маслопивом і важку дерев’яну дошку для нарізання хліба разом з ножем, — і все це полетіло в напрямку столу. Казан проїхався по столі й зупинився на самому його краєчку, залишивши на дерев’яній поверхні довгий чорний обпалений слід. Баклага з розгону гепнулася на стіл, заляпавши все маслопивом, а ніж зірвався з дошки й застряг, зловісно вібруючи, точнісінько там, де щойно була права рука Сіріуса.
— ЗАРАДИ ВСЬОГО СВЯТОГО! — заверещала місіс Візлі. — НУ НАВІЩО… З МЕНЕ ВЖЕ ГОДІ… ТЕ, ЩО ВАМ ЗАРАЗ ДОЗВОЛЯЄТЬСЯ ВДАВАТИСЯ ДО ЧАРІВ, НЕ ОЗНАЧАЄ, ЩО ВИ МАЄТЕ РОЗМАХУВАТИ ЧАРІВНИМИ ПАЛИЧКАМИ ЧЕРЕЗ КОЖНУ ДРІБНИЧКУ!
— Ми просто хотіли, щоб швидше! — пояснив Фред, витягуючи зі стола ніж. — Сіріусе, вибач… ми не зумисне…
Гаррі й Сіріус розреготалися. Манданґус, що беркицьнувся зі стільця на спину, тепер з прокльонами зводився на ноги. Криволапик люто засичав і сховався під буфетом, блискаючи звідти великими жовтими очима.
— Хлопці, — почав містер Візлі, переставляючи казан з м’ясом на середину стола, — мама слушно каже: у вашому віці ви маєте бути відповідальнішими…
— Жоден з ваших братів не завдавав стільки клопоту! — лютувала на близнюків місіс Візлі, швиргонувши на стіл нову баклагу з маслопивом, від чого її вміст знову майже весь вихлюпнувся. — Білл ніколи не являвся через кожні два метри! Чарлі не зачаровував усе, що бачив! Персі…
Вона замовкла на півслові, затамувавши подих, і зі страхом поглянула на враз скам’яніле обличчя свого чоловіка.
— Будемо їсти, — швиденько запропонував Білл.
— Усе таке апетитне, Молі, — похвалив Люпин, наклав їй на тарілку тушкованого м’яса й подав через стіл.
Кілька хвилин панувала тиша, якщо не брати до уваги побрязкування столових приборів та рипіння стільців. Потім місіс Візлі звернулася до Сіріуса.
30 
