26 
— Це сталося через тиждень після початку канікул, — пояснив Рон. — Ми саме мали перебратися до Ордену. Персі прийшов додому і повідомив, що його підвищили на посаді.
— Жартуєш? — здивувався Гаррі.
Хоч він чудово знав, що Персі був неймовірно честолюбний, у Гаррі склалося враження, що Персі не досяг великих успіхів на своїй першій посаді в Міністерстві магії. Персі серйозно провинився, не помітивши, що його начальником керував безпосередньо сам Лорд Волдеморт (хоч у міністерстві в це й не повірили — там усі вважали, що містер Кравч просто збожеволів).
— Ми теж були здивовані, — погодився Джордж, — адже Персі мав купу неприємностей через Кравча, було розслідування… Казали, що Персі мав би помітити, як Кравч з’їжджає з глузду, і повідомити керівництво. Але ти ж знаєш Персі: Кравч зробив його своїм заступником, от він і тішився.
— То як же його підвищили на посаді?
— Саме це нас і здивувало, — підтвердив Рон, охоче підтримуючи розмову, щоб Гаррі знов не зірвався на крик. — Він прийшов додому страшенно собою задоволений… навіть більше, ніж завжди, якщо таке можна уявити… і сказав татові, що йому запропонували посаду в самого Фаджа. Справді дуже гарна посада як для того, хто лише торік закінчив Гоґвортс: молодший помічник міністра. Він сподівався, що тато буде в захопленні.
— Та сталося навпаки, — похмуро додав Фред.
— А чому? — спитав Гаррі.
— Та тому, що Фадж тоді гасав міністерством і перевіряв, чи ніхто не контактує з Дамблдором, — пояснив Джордж.
— У міністерстві зараз намагаються не згадувати про Дамблдора, — додав Фред. — Буцімто він лише завдає зайвого клопоту, заявляючи, що повернувся Відомо–Хто.
— Тато каже — Фадж усім дав зрозуміти, що той, хто підтримує зв’язки з Дамблдором, може відразу звільнятися з роботи, — додав Джордж.
— Біда в тому, що Фадж підозрює тата. Він знає, що тато приятелює з Дамблдором, окрім того, він вважає тата диваком через його захоплення маґлами.
— А до чого тут Персі? — розгубився Гаррі.
— Зараз поясню. Тато вважає, що Фадж бере Персі до себе лише для того, щоб той шпигував за власною родиною… і за Дамблдором.
Гаррі аж свиснув.
— А Персі радий.
Рон невесело всміхнувся.
— Персі просто ошалів. Він сказав… а, він наговорив такої гидоти. Сказав, що відколи почав працювати в міністерстві, мусив постійно відмиватися від паскудної татової репутації; що в тата нема жодних амбіцій, і тому ми завжди були… ну, розумієш… не мали багато грошей…
— Що? — недовірливо перепитав Гаррі, а Джіні зашипіла, мов сердита кицька.
— Я знаю, — ледь чутно промовив Рон. — Далі було ще гірше. Він сказав, що тато носиться з тим Дамблдором як дурень з писаною торбою; що Дамблдора чекають великі неприємності, і тато влізе в халепу разом з ним; і що він — Персі — знає, кому вірно служити, і зберігатиме вірність міністерству. А якщо мама з татом збираються зрадити міністерство, то він готовий заявити, що більше не належить до нашої родини. Спакував валізи й поїхав. Тепер живе в Лондоні.
Гаррі тихенько вилаявся. З усіх Ронових братів Персі подобався йому найменше, але Гаррі й уявити не міг, що той посміє так розмовляти з містером Візлі.
— Мама була в розпачі, — понуро мовив Рон. — Сам знаєш… сльози… Поїхала в Лондон, щоб поговорити з Персі, а він затраснув двері перед її носом. Не знаю, що він робить, коли зустрічає на роботі тата… мабуть, удає, що не бачить.
— Але ж Персі мусить знати, що Волдеморт повернувся, — замислився Гаррі. — Він же не дурний і повинен розуміти, Що ваші батьки не ризикуватимуть усім без серйозних підстав.
— До речі, у сварці згадували й тебе, — сказав Рон, крадькома зиркаючи на Гаррі. — Персі сказав, що єдиний доказ — це твоя розповідь, і… не знаю… він не вважає, що цього достатньо.
— Персі дуже довіряє «Щоденному віщуну», — в’їдливо зауважила Герміона, і всі ствердно кивнули.
— Про що ви говорите? — здивовано подивився на них Гаррі. Вони всі були якісь аж надміру обережні.
— Ти що… не отримував «Щоденного віщуна»? — нервово спитала Герміона.
— Отримував! — відповів Гаррі.
— А ти… уважно його читав? — стурбовано спитала Герміона.
— Ну, не все, — почав виправдовуватися Гаррі. — Адже про Волдеморта мали б писати на першій шпальті, правда?
Усі здригнулися при згадці цього імені, і Герміона квапливо повела далі:
26 
