Прочитал почти все книги про пиранью, Мазура, рассказы отличные и хотелось бы ещё, я знаю их там... 
очень нудно 
82 
— Круто було б, — гаряче підтримав його Гаррі.
— Але ж це справжня еліта, — додав Рон. — Мусиш бути на найвищому рівні. А ти, Герміоно?
— Не знаю, — відповіла вона. — Думаю, що хотіла б займатися чимось корисним.
— Аврори роблять корисне! — вигукнув Гаррі.
— Так, звичайно, але ж не тільки вони, — задумалася Герміона, — тобто, якби я зуміла вдосконалити ССЕЧА…
Гаррі й Рон ледве стрималися, щоб не зиркнути один на одного.
Усі погоджувалися, що історія магії — найнудніший предмет у чаклунському світі. Професор Бінс, учитель–привид, мав такий монотонний голос, що викликав загальну сонливість уже через десять хвилин, а за теплої погоди навіть через п’ять. Він ніколи не міняв стилю своїх лекцій і щось там бубонів без жодних пауз, а учні тим часом записували його слова або, найчастіше, дрімотно дивилися кудись у простір. Гаррі з Роном досі примудрялися якось складати іспити з цього предмета тільки тому, що переписували перед екзаменами Герміонині конспекти. їй єдиній вдавалось опиратися наркотичному впливу Бінсового голосу.
Сьогодні вони мусили витримати півтори години дрімоти на тему війн між велетнями. Послухавши з десять хвилин, Гаррі зрозумів, що у викладі іншого вчителя ця тема цікавішою не стала б, тож далі його мозок відключився, і решту уроку він грав з Роном у «шибеницю» на куточку пергаменту, а Герміона скоса зиркала на них спопеляючим поглядом.
— Цікаво, що ви будете робити, — холодно спитала вона на перерві (Бінс відплив кудись крізь класну дошку), — якщо цього року я не дам вам своїх конспектів?
— Провалимо СОВи, — відповів Рон. — Якщо ти, Герміоно, візьмеш на своє сумління такий тягар…
— Ви цього заслуговуєте, — огризнулася Герміона. — Ви навіть не намагалися його слухати!
— Чому ж, намагалися, — заперечив Рон. — Просто нам бракує твого розуму, чи пам’яті, чи зосередженості… ти просто мудріша за нас… Скажи, приємно це чути?
— Ой, не треба придурюватися, — скривилася Герміона але стала значно лагідніша.
Вони вийшли на вологе подвір’я. Сіялася дрібнесенька мжичка, і учні, що стояли групками, були мовби розмиті. Гаррі, Рон і Герміона вибрали самотній закуток під балконом, з якого крапала вода, попіднімали коміри мантій, захищаючись від прохолодного вересневого вітру, і намагалися уявити, що приготував для них Снейп на перший урок. Вони якраз дійшли згоди, що це має бути щось неймовірно складне, щоб захопити їх зненацька після двомісячних канікул, коли з–за рогу до них хтось підійшов.
— Привіт, Гаррі!
То була Чо Чанґ, та ще й, на диво, сама. Це було дуже незвично, бо майже завжди її оточувала зграйка сміхотливих дівчат. Гаррі пам’ятав свої муки, коли хотів зустріти її на самоті, щоб запросити на святковий бал.
— Привіт, — озвався Гаррі, відчуваючи, як червоніє.
«Зараз ти хоч не заляпаний смердосоком», — сказав він сам собі. Чо, здається, думала те саме.
— Вдалося тоді все відчистити?
— Так, — спробував усміхнутися Гаррі, ніби згадка про їхню останню зустріч була кумедна, а не ганебна. — То як там… е–е… гарно провела літо?
Він одразу пошкодував, що це сказав, адже Чо зустрічалася з Седриком, і спогади про його смерть, мабуть, зіпсували їй канікули не менше, ніж Гаррі. Обличчя Чо напружилося, але вона відповіла: — Нормально…
— Це значок «Тайфунів»? — зненацька запитав Рон, показуючи на мантію Чо, на якій був пришпилений блакитний значок з подвійною золотою літерою «Т». — Ти ж за них не вболіваєш, правда?
— Чому ж, уболіваю, — сказала Чо.
— І це здавна, чи відтоді, як вони виграли чемпіонат ліги? — допитувався Рон з якимось недоречним, на думку Гаррі, звинувачувальним тоном.
— Я вболіваю за них з шести років, — холодно пояснила Чо. — Ну, добре… бувай, Гаррі. І вона пішла собі далі.
Герміона зачекала, поки Чо віддалилася, а тоді накинулася на Рона.
— Ти такий нетактовний!
— Чому? Я просто спитав, чи вона…
— Невже до тебе не дійшло, що вона хотіла поговорити з Гаррі?
— Ну то й що? Хай би говорила, я її не зупиняв…
— Якого біса ти на неї напав з тією квідичною командою?
— Напав? Нічого я не нападав, я тільки…
— Хіба не однаково , чи вболіває вона за «Тайфунів», чи ні?
— Ой, перестань! Половина з тих, що носять ці значки, купили їх лише минулого сезону…
— А тобі яка різниця?
— Бо це означає, що вони не справжні вболівальники, а просто встигли застрибнути на поїзд перед його відходом…
82 
