110 
Ліда хлюпала по мокрому снігу навпростець і геть не знала, куди йде. Маршрути щезли, у голові — ніби хто з яскравим ліхтарем по закутках вештається. Найменші дрібниці з минулого, — багато років мучили, не мали відповідей! — в одну мить стали зрозумілими і такими гіркими, що Ліда відчувала ту гіркоту не тільки у серці — навіть на вустах.
Вона раптом пригадала: одного пізнього вечора — може, за півроку по тому, як покинула сиротинець, — попхалася до туалету біля кухні. Її гнав страх запісяти білосніжні простирадла. Перетнула темний коридор, велику вітальню, уже підійшла до кухні і раптом прилипла до дверей, бо почула, як у кухні мама свариться з нянькою. То була дивна сварка… «Ти просто невдячна потвора, Ангеліночко!» — спокійно і жорстко казала мама. «Ой, святі-грішні, — бубоніла нянька. — Оце мені найбільше подобається. Потворою обзиваєтеся, і тут же тобі — "Ангеліночко"». «Я вихована людина, Ангеліночко, — так само спокійно і жорстко відказала Іветта. — Моя мама без крохмального комірця із дому не вийшла б, а тітка завжди зверталася до прислуги тільки у пестливій і водночас зменшувальній формі. Тому ти для мене завжди будеш тільки Ангеліночкою. Навіть якщо я захочу тебе вбити».
— От і я — все Лідочка й Лідочка, — прошепотіла гірко. — І хутірська у нас… Раєчка. Усі — обслуга…
Згадка про Платонову ляльку розвернула Лідині думки, як невдаху на «Формулі-1». Хутірська… Так он чого Ліда так незлюбила її! Себе малу бачила — беззахисну, безпорадну, наївну. І тих надій за спиною — гора. А хутірська швидше зорієнтувалася. Їй тільки Платон потрібний. Вона заради нього не тільки власне дитя стратить, вона душу дияволу продасть. А Ліда… Ліда чого оце брьохає, як дурна?! Усе ж ясно. Стас. У неї залишився тільки Стас. Ліда схлипнула і побігла додому.
Стас тільки прокинувся. Побачив на порозі вдягнену, тремтячу дружину. Здивувався.
— Лідо, а де ти була?
— У церкві, — не збрехала.
— У якій? — не повірив.
— В Іллінській.
— І нащо так рано? Що там?
— Серце повело. Свічку запалила. Богу молилася. За нас. За мене і тебе. Щоб ми ніколи не розлучалися, щоб ти ніколи не розлюбив мене, не покинув… — я намагаюся забути все те, а ти знову, — роздратувався Стас.
— Ні, любий. Ні! Я не згадуватиму. Ніколи. Насправді… Я люблю геть усе, що любиш ти. І порно!
— Справді?
— Ти мене хочеш?
— Чекай! Тільки диск знайду!
Секс замість ранкової кави, документи — у кейс. Стас вискочив із дому голодним і веселим. Ліда застигла біля вікна, дивилася, як чоловік біжить до «тойоти»… «Мамин подарунок!» — згадала і навіть перелякалася, ніби мова йшла не про «тойоту». Про Стаса. Озирнулася. Квартира, меблі, посуд, килими, навіть копійчана вазочка для пролісків — усе мамині дарунки.
— Ох, обплела… — прошепотіла недобре, заходилася прибирати з таким завзяттям, ніби від того Іветтиних подарунків поменшав.
За годину кинула, упала на диван посеред гармидеру і врешті заплакала.
— Ненавиджу! Ненавиджу вас усіх! — ридма. — За що? За що?!.
Ще за годину відшукала пляшку звичайної горілки — наливала у чайну чашку, пила-не п'яніла, поки не спорожнила, а потім скрутилася на дивані і завмерла.
Так і просиділа до сутінків. Горіла. Хижо посміхалася. Мама подзвонить. Обов'язково подзвонить, бо сьогодні по обіді вона наказала Ліді бути у неї в лікарні і доповісти про аборт, а Ліда не прийшла. О! Мама такого не вибачає. Вона подзвонить, і от тоді Ліда скаже їй усе, що думає. Що мама — гадюка! Хитра, мудра змія, що вислизне з найміцніших обіймів, аби тільки все на її вийшло. Що вона подарувала Ліді все, крім одного — своєї любові, і цього не можна простити, нізащо! Якби тато був живий, Ліда помчала б до тата і сказала б йому… Сказала, що Платон — не Вербицький! Байстрюк! А мама… Мама — хвойда! Хай би гнав їх геть!
— Вона подзвонить… — прошепотіла з люттю, глянула у вікно. Сутеніло. Телефон мовчав.
На десяту вечора у квартирі Ліди Вербицької пролунав тільки один дзвінок. Стас роздратовано повідомив, що прийшла фура з мийними засобами і він контролюватиме розвантаження до останнього.
— Не чекай мене, Лідо. Лягай, — крикнув у слухавку. — Усе! Я побіг…
Об одинадцятій вечора Ліда Вербицька вхопила старе групове фото лікарів двадцятип'ятирічної давнини і пішла до материної квартири.
Двері відчинила бліда як смерть Іветта, і тільки це було такою надзвичайною подією, що Ліда перелякалася до сирітської всцячки і раптом подумала, що дурна Ангеліна розповіла Іветті про їхню ранкову розмову в храмі Божому, а Іветта няньку просто вбила. Ухопила важку сковорідку, гепнула по маківці, і — кінець.
110 
