очень нудно 
40 
— А йди до баби, моє сонечко! Баба тобі зараз казочку розкаже…
— Мамо! Яка казочка?! — махнула рукою, мовляв, та робіть уже, що хочете, і побігла.
Вчасно встигла. Невтомне сонце саме пофарбувало червоним край неба і покотилося працювати на інші землі. Над Рокитним запанувала ніч. Вогні у хатах задмухує, курям спати велить, листям у деревах шарудить, наче по рокитнянських вишнях-черешнях прудкі миші шмигають. Курява на вулицях — і та спати вляглася. Тихо. Тетянка добігла до своєї хати, зиркнула на Орисину — наче тихо, лампи не світяться, у дворі ніхто не ходить.
«Так Маруська ж на нову вулицю виїхала», — згадала і все одно не заспокоїлася У хату вскочила, на стілець біля дивана глянула — не повертався ще чоловік з роботи, бо мав звичку з тракторної бригади приходити, робу на стілець скинути і обов'язково в чисте перевдягтися.
«Не повертався іде!» — вже радісно. Крутнулася — губи червоною помадою намастити, плаття гарного вдягти і ще б чогось… Аж згадала про намисто червоне коралове, що Маруся їй на свайбу подарувала. Чогось не любив Стьопа, як бібліотекарка до того намиста тяглася, а воно ж, як уважно придивитися, зовсім на Марусине не схоже, — і коралі дрібніші, і намистинки нерівні, якоїсь непевної форми, мовби недороблені.
— Вдягну! — вирішила. Тільки коралі на шию повісила, аж німець додому.
Втомився у смерть. Хто б і хотів йому закинути, що задарма день пройшов, і той би не посмів — лице у мазуті, очі сну просять, руки аж тремтять — так біля тих тракторів натрудився. На жінку глянув.
— А що це ти, Тетяно, вирядилася?
— Та нічого! Тебе зустрічаю, ріднесенький, — так лагідно, аж само у вуха ллється.
Озирнувся німець — не вистачає чогось.
— А… мала де? — зрозумів, що не чує ані плачу дитячого, ані сопіння солодкого.
— У мами залишила. Дуже вже просила з онукою трохи побути.
— Хай би сама прийшла, — здивувався та каже: — Давай скоріш поїсти, бо ще хвилина і ложку до рота не донесу.
За мить впоралася — на стіл скатертину, на скатертину тарілки — гречка з котлетами, огірки з помідорами, часнику зубчик, бо любить…
Стьопка гречку в ложку набрав, до рота доніс і завмер.
— А нащо ти намисто натягла? — врешті помітив на жінчиній шиї дрібні коралі.
— Аби тобі сподобатися, — відповідає обережно. А що, як лусне тією ложкою по тарілці, підскочить — і з хати. Тетянка ж не дожене, і не тому, що бігати розучилася, ні, просто їй тоді — в інший бік, до мами за малою.
— Зніми. І так подобаєшся, — мовив німець втомлено, кашу швиденько доїв, огірком хрумкнув, і, здалося жінці, від утоми впаде зараз без задніх ніг і засне.
Німець важко підвівся, окуляри на носі поправив, рудого чуба долонею прим'яв.
— Піду…
— Куди?
— На ставки… Та не тривожся, скоро повернуся.
— Стьопочко, ти ж на себе глянь — втомився, аж дух з тебе виходить. Лягай уже, ріднесенький. Відпочинь… Завтра ж прокидатися вдосвіта, — умовляє, а сама уже посуд зі столу прибрала, скатертину склала.
— Ще належуся… — І з хати.
Тетянка за ним. Під руку взяла і суне разом із німцем до хвіртки.
— З тобою піду.
У німця ледь «Пегас» з рота не випав.
— Якого ляду?
— От ти не розумієш, — так само лагідно. — Мама каже — а їй «Заслужену вчительку» дали, — що у чоловіка і дружини мусять бути спільні інтереси. Тоді й сім'я міцною буде.
На вулицю вийшли. Німець тоскним поглядом вулицю вимів — хоч би де вогник.
— Що ж твоя мама з батьком на пару до хряка у загородку на екскурсію не бігає щодня? — каже.
— Не чіпай моїх батьків, — ледь не зірвалася Тетянка, та втрималася, далі веде: — А я оце подумала — чоловік коханий риболовлю любить, а я, як та курка, у хаті вошкаюся, замість того, аби з ним разом… укріплювати… сім'ю.
— То вже б і малу за собою тягла?! — дратівливі нотки почулися Тетянці у голосі чоловіка.
— А я, Стьопочко, півгодинки з тобою на ставку посиджу, до плеча твого притулюся, як та рибка… І за Ларочкою до мами побіжу. Ти зі ставка додому прийдеш, а ми уже на тебе чекаємо. І я, і Ларочка…
Німець ніяково вивільнив руку, у яку намертво вчепилася бібліотекарка, врешті засмалив «Пегаса» і відповів:
— Не треба ти мені на ставку. За малою ходи. Дома зустрінемося.
Стьопка пішов тихою рокитнянською вулицею. Попереду — Орисина хата під великим кущем бузковим, далі до кінця вулиці й у степ — ставки.
40 
