24 
Про Соню не згадував. Сама нагадувала. Приходила уві снах, привиджувалася білим днем, і вже через багато років, коли в історичну минувшину загув Радянський Союз, коли Вовка Сердюк для всіх став Володимиром Гнатовичем, він увірився: у кожного, хто присмоктався до влади, хто зумів не випасти з обойми, з'являючись то в одному, то в іншому владному кріслі, обов'язково є своя Соня. Добре, якщо одна. Кожна нова Соня лише підтверджує відомий факт: для політика головне, аби йому повірили. Політику не важливо, що станеться з людьми, які в нього повірили.
За сімнадцять років незалежності Володимир Гнатович Сердюк поміняв кілька партій, оцінив дохідність кількох міністерських крісел, президентського секретаріату та парламентських кулуарів. На всіх щаблях наштовхувався на колишніх товаришів — комсомольських функціонерів — і, згадуючи цинічні початки, точно знав: їхнє покоління владу не віддасть, поки не вимре. Не комуністичний, а саме комсомольсько-функціонерський гарт навчив не помічати таких дрібних перешкод, як люди.
У п'ятдесят два політик Володимир Сердюк мав за дружину гладку скандалістку Євгенію, дочку Федора Федоровича Перепечая, єдиного сина Максима, пристойний офіційний статок і непристойно великі неофіційні доходи, бо політичні посади як були, так і лишилися прибутковішими за будь-який бізнес. І якби хтось спробував знайти адресу Володимира Сердюка за довідкою, то приплентався б до звичайної багатоповерхівки на околиці Києва, де ще на початку дев'яностих народний обранець Сердюк отримав трикімнатну квартиру. Двоповерхові хороми у «Царському селі» на Печерську з осторогою були записані на ім'я Сердюкової дружини Євгенії Перепечай, а заміський будинок — на старого Перепечая, який ніяк не вмирав і все допікав зятя порадами на кшталт: «Вовко, дави їх, сук!»
Того ранку Сердюк прокинувся дуже рано і не в гуморі. Уночі приходила Соня, тикала нафталінову пігулку і вимагала, щоби з'їв, аби врятуватися від страшного туману, у якому він обов'язково загубиться. Сердюк зачинився у ванній, довго марудив у роті електричною зубною щіткою «Phillips», аж поки гладка Євгенія не грюкнула у двері:
— Вовко, чорт забирай! Скільки можна? Тобі телефонують!
Поганий знак. Недарма Соня всю ніч з пігулкою навколо Сердюка кружляла. Володимир Гнатович вийшов із ванної…
— Сердюк слухає!
— Володимире Гнатовичу! Така новина, така новина! — заторохтіла у слухавку Сердюкова помічниця Марта. — За версією журналу «Коло» вас визнано людиною року в номінації «Сірий кардинал». Я знаю, ви того не любите…. Я намагалася підкорегувати результати… Вплинути і захистити вас, але ці журналісти…
Сердюк всміхнувся:
— Облиш. Усе нормально.
— Завтра о третій прес-конференція. Запитання дурні.
— Можна виграти будь-яку битву, — відповів Сердюк давно засвоєне і поклав слухавку.
Заходив по розкішній вітальні. Запитання дурні? Так він не дурень. Офшорні зони, таємниця банківських вкладів, любов до готівки і конкретних, видимих оком речей, які засвідчують свою готівкову вартість: антикваріат, золото, діаманти, нерухомість, земля гектарами. Сердюк не довіряв біржовим авантюрам і довгостроковим перспективам. Дурні запитання? Питайте. Не виготовили ще ту лопату, якою можна Сердюка закопати. Анкета ідеальна. Державний діяч. Добрий сім'янин. Дружина згуртувала навколо себе заможне жіноцтво, благодіють, мать їх, трясуть діамантами і благодіють одна перед одною, а чоловіки тільки встигають гаманці відкривати! Син теж не пасе задніх, закінчив Лондонську школу економіки, повернувся на Батьківщину піднімати українську економіку.
— Женю! — гукнув дружину. — Максим удома? Що ж це він учора нас із тобою…
— Привіт, тату, — почув від дубових сходів, що вели на другий поверх апартаментів.
Зиркнув на сина.
— Чого не спиш? Чого супишся?
Макс брови звів.
— Поговорити треба…
— Що сталося? — Сердюк миттєво визначав ступінь синових проблем.
— Поговорити треба… — вперто повторив Макс.
Євгенія приклала вухо до дверей чоловікового кабінету — новини України! Зачинилися, наче матері однаково, що дитина сама не своя! Та вона ночей не спала, поки Макс у Лондоні навчався, все думала, як синові краще зробити, і придумала: квартиру на Хрещатику купила, «мазераті», щоби у Віти Челядинської од заздрощів урешті з'явилася перша глибока зморшка. Та вона заради Максика…
24 
