очень нудно 
33 
— Ох і швидка холєра, — розлютився Свиря. Намірився зганяти до дерев на кручі, виламати добрячу гілляку і встромити у незрозумілу істоту, та кум Микишка мудре слово мовив:
— Я так собі міркую, куме Свиря. Не можна у раю бійки вчиняти.
— А як руки чешуться? — спитав Свиря.
— Язик у тебе, куме, чешеться! — відповів Микишка. — Я так собі думаю… До Лаври кручами підемо. Оминемо вогні райські, свят, свят… Бо не знаємо певно, чи маємо право посеред чистих душ врятованих пити солодке райське пиво.
— Оце б пива чи бражки… — просяяв Свиря.
Міцний Микишка вхопив верткого кума за сорочину і потяг до порослих деревами та чагарником дніпровських схилів. Дерлися крізь густі хащі, усе кидали оком на дніпровські береги. Під ними, при правому березі, сяяли, горіли, співали і гомоніли пароплавчики, переобладнані на ресторани і клуби. За Дніпром, на березі лівому і далі, скільки око сягне, — суцільні вогні.
— Який же неосяжний світлий рай небесний, — розчулився Микишка. — Кінця йому нема.
— А чого ж… — Свиря. — Райські кущі — не селянський клаптик, аби на ньому тулитися: і пшеничку посадити, і для бурячків місце знайти. Райські кущі, певно, великі, як наші луки. Пам'ятаєш, куме Микишко? Корова заблукала, так три дні верхи шукали і не знайшли.
— Вовки ту корову з'їли, а ти, замість її шукати, три дні у шинкарки гостював, — нагадав Микишка.
Свиря, на диво, не образився. Усміхнувся. Носом потягнув.
— О-ой… кабанчика… Кабанчика печуть. Та десь зовсім поряд! — До Микишки. — Йдемо… Йдемо, куме. Розвідаємо, що до чого.
— Я так собі міркую, куме Свиря. Спочатку до Лаври.
— Навіщо нам Лавра?
— А де ж у раю центр, як не у Лаврі? — звів брови Микишка.
— Зареєструймося. Отримаємо райські грамоти, мовляв, двоє Дорошенкових серденят взяті на довічне райське забезпечення. А потім уже…
— У мене кишки скрутило. — Свиря своє.
Микишка зиркнув зневажливо.
— Йди, як хочеш. Тут чекатиму.
Не минуло й десяти хвилин, як чагарником до Микишки добіг ошелешений Свиря. Два шампури з шашликом у руці. В очах — здивування безмежне.
— О-ой, куме… Нечистий тут править. — Микишці один шампур з шашликом дає. — Виліз я з кущів і пішов на люд… Над головою вогні сяють, а біля великих наметів… Більших за татарські кибітки… Восточні чєловєкі стоять і кабанчика на рожні смажать.
Микишка напружився, на кума з недовірою.
— Де би у християнському раю восточним человекам взятися? Може, вони ще й казанським милом торгували?!
— Ні! Кабанчика смажили. Божуся пресвятою Богородицею, й сином її Йсусом Христом присягаюся! Стоять і оком не ведуть, що християнська душа слиною сходить. Товчуть між собою — ала-ла, ала-ла… Бусурмани кляті. Я перехрестився, взяв з вогню два рожна і побіг геть.
— А вони?
Свиря хижо посміхнувся. Відірвав зубами добрячий шмат м'яса:
— Злякалися, кляті пройдисвіти. На смерть злякалися. Залопотіли, заметушилися… Та де їм зі мною тягатися. Далі кущів не побігли.
Замовк. М'ясо проковтнув.
— І де це ми є, куме?
Микишка зітхнув:
— Я так собі міркую, куме Свиря. Отець небесний милосердний і до козацтва вельми прихильний. Пам'ятаєш того бурсака, що восени до серденят пристав?..
Свиря кивнув — чого б не пам'ятати. Знатний був бурсак Андрій. Клятих ляхів із молитвою у пекло відправляв.
— Так той бурсак Андрій казав раз, коли його про світлий рай небесний запитали… Що у раю мають бути ляхи і турки з татарвою.
— І яка у тому чесна правда? — Свиря з недовірою.
— «Для ляхів і татарви козацький рай — справжнє пекло, — сказав тоді бурсак Андрій. — На землі їх рубали, буде їм і на небі непереливки».
Свиря з повагою глянув на кума Микишку. Ох, розумний. Діло каже.
— Так чого нам тоді до Лаври сунути? Треба, куме, гетьмана шукати.
Микишка доїв шашлик, оглянув шампур, рукавом від жиру обтер. Знайшов під ногами камінчик — кінчик шампура гострить і кума наставляє:
— Я так собі міркую, куме Свиря. Спочатку святому хресту вклонимося, який не який реєстр знайдемо, а потім уже Петра Дорофійовича шукатимемо…
На ранок закопали у кущах під Лаврою загострені шампури й обережно посунули до Лаври.
Перед Різдвобогородицькою церквою на коліна впали.
— Прости, Боже єдиний кріпкий, усі гріхи земні і знайди вірним серденятам притулок у світлому раю християнському…
33 
