ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Возвращение пираньи

Прочитал почти все книги про пиранью, Мазура, рассказы отличные и хотелось бы ещё, я знаю их там... >>>>>

Жажда золота

Неплохое приключение, сами персонажи и тема. Кровожадность отрицательного героя была страшноватая. Не понравились... >>>>>

Женщина на заказ

Мрачноватая книга..наверное, из-за таких ужасных смертей и ужасных людишек. Сюжет, вроде, и приключенческий,... >>>>>

Жестокий и нежный

Конечно, из области фантастики такие знакомства. Герои неплохие, но невозможно упрямые. Хоть, и читается легко,... >>>>>

Обрученная во сне

очень нудно >>>>>




  137  

— Але тоді стежать і за перевалом, — сказав Гандальф. — Ніяк не збагну, як нам пробратися туди непомітно. Гаразд, у свій час ми й це обміркуємо. А що до того, щоб піти звідси, то ти, вочевидь, маєш рацію.

— Добре, що наше вогнище майже не димить й пригасло до появи птахів, — сказав Арагорн. — Тепер загасимо його зовсім та більше не будемо розпалювати.

— От прокляття, га? — обурився Пін. — Ані відпочити, ані зігрітися! — (Новину цю йому розповіли, коли він прокинувся ближче до вечора.) - І все через зграю якихось ґав! Я ж бо розраховував як слід підкріпитися, попоїсти гарячого…

— Йди уперед і сподівайся на щастя, — порадив Гандальф. — Можливо, на тебе чекають несподівані бенкети… Я й сам не відмовився б викурити спокійно люльку та зігріти ноги. Але одне можу обіцяти напевне: далі на південь стане тепліше.

— Хоч би не занадто гаряче, — прошепотів Сем до Фродо. — Але я, бачте, хотів би скоріше побачити цю Вогняну Гору, так би мовити, кінцеву зупинку. Я був прийняв за неї цей Червоний Ріг, чи то як там його, поки Гімлі не виклав усе як є насправді. Ох і мова ж у гномів, щелепи зламаєш!

Сем так і не навчився співставляти малюнки на картах з дійсністю; числа йому нічого не казали, а невідомі простори здавалися безмежними, і він не міг вірно уявити собі пройдену відстань.

Весь цей день загін провів у схроні. Чорні птахи ще кілька разів поверталися, але коли червоне сонце схилилось на захід, зникли на півдні. У сутінках загін вирушив та, узявши тепер трохи на схід, попрямував до Карадрасу, чий далекий пік ще червонів в останніх променях сонця. Небо потьмяніло, одна за одною проступили зірки.

Арагорн вивів їх на добру стежку. Фродо здалося, що це залишки стародавньої дороги, колись широкої та старанно прокладеної, від Холліну до перевалу. У неживій пустелі, де тільки вітри скиглили, безладним розсипом лежало каміння сліди вирізьблених візерунків ще були помітні на них. Повний місяць підбився над горами, залляв землю блідим світлом, й тіні каменів стали вугільно–чорними.

Настала досвітня студена година, місяць заходив. Фродо подивився на небо і раптом чи то побачив, чи то відчув, як дивна тінь пройшла по зірках — вони на мить затьмарились, а потім знов яскраво заблищали. Фродо здригнувся.

— Ти бачив, угорі щось промайнуло? — пошепки спитав він у Гандальфа, який ішов попереду,

— Не бачив, але відчув, — відповів маг. — Може, це лише клаптик тонкої хмаринки?

— Занадто вже швидко воно мчалося, — пробурмотів Арагорн. — Та ще проти вітру…

Більше за ніч нічого не трапилось. Ранок був ще яскравіший за учорашній, але так само холодний; знову здіймався східний вітер. Ще два дні вони йшли, повільно, але невпинно підіймаючись; дорога звивалася горбами, гори наближалися, нагромаджувалися все вище. Третього ранку могутній пік Карадрасу постав прямо перед ними. Засніжена вершина його виблискувала сріблом, але круті голі схили були тьмяно–брунатні, наче облиті кров’ю.

Небо хмарилося, сонце ледь проглядало. Вітер віяв з. північного сходу. Гандальф глибоко зітхнув і озирнувся.

— Зима наздоганяє нас, — неголосно сказав він Арагорну. — Північні верхи засніжені сильніше, ніж звичайно, сніг лежить навіть на схилах. Сьогодні вночі ми піднімемося шляхом до перевалу. На вузькій стежці нас можуть помітити та влаштувати якусь пастку, та й погода може стати найзапеклішим нашим ворогом. Що ти тепер думаєш про обраний шлях, Арагорне?

Фродо почув ці слова і зрозумів, що у Гандальфа з Арагорном триває якась суперечка, почата вже давно. Він з тривогою прислухався.

— Я не думаю нічого доброго про нашу подорож з початку і до кінця, ти це знаєш, Гандальфе, — відповів Арагорн. — Чим далі ми зайдемо, тим більше посиплеться небезпек, відомих і невідомих. Перейти через гори необхідно, і у зволіканні сенсу нема. Далі на південь гори неприступні аж до самого Роханського проходу. Аз того часу, як я довідався від тебе про Сарумана, цей шлях не здається мені розумним. Хтозна, на чиєму боці зараз маркграфи Рохану?

— Дійсно, хто знає? — підхопив Гандальф. — Але є й інший шлях — в обхід Карадрасу, темний і таємний. Я вже заводив мову про нього… —

— Але починати знову не варто. Поки що не варто. Нічого не кажи іншим, прошу тебе, доки не з’ясується, що іншого шляху немає!

— Ми повинні все вирішити, перш ніж вирушимо далі, — заперечив Гандальф.

— Тоді зважимо усі «за» та «проти» і поміркуємо, поки всі спатимуть, — сказав Арагорн.

  137