очень нудно 
104 
Однак Сем заявив, що поснідати ніколи не пізно, тим більше коли можна поласувати печенею з кролика!
Усі гобіти вміють готувати, цьому їх навчають ще до абетки (до абетки не всякий і доходить!), але Сем був кулінаром видатним і до того ж набрався досвіду в поході. Не втрачаючи надії на краще, він всюди тягав за собою найнеобхідніші речі: кресало й губку, два казанки, що вкладались один до другого, дерев’яну ложку, двозубу виделку і пару шпигувальних голок; на дні мішка в бляшаній коробочці зберігався безцінний, вже помітно розтрачений запас солі. Ще потрібний був вогонь та деякі приправи. Сем дістав ніж, обтер дочиста, заточив на камені і став потрошити кроликів, роздумуючи, як вчинити краще: йому не хотілося залишати сплячого Фродо одного ні на мить.
— Слухай, Горлуме, — сказав він, — є ще одне доручення. Візьми оці казанки та принеси води.
— Смеагорл принесе. А навіщо гобіту вода? Адже він вже помився і напився?
— Тебе не стосується: Незабаром довідаєшся. Чим швидше принесеш, тим швидше довідаєшся. І не попсуй мені посуд, бо я тебе самого на котлети порубаю!
Горлум пострибав геть, а Сем знову подивився на Фродо. Той, як і раніше, спокійно спав; Сема вразила виснаженість його рук та обличчя. «Та як же ж він охляв! Хіба годиться порядному гобіту мати такий вигляд? Ото вже зараз я його нагодую…»
Він відшукав на галявинці ямку, кинув туди купку сухого листя, набрав поблизу ломаччя, а поверх усього поклав кедрову гілку, щоб горіло довго. Землю навколо «грубки» старанно почистив і висік іскру кресалом. Спалахнув майже бездимний вогонь. Сем уже роздував його, коли повернувся Горлум. Опустивши на землю повні казанки, він вигукнув сердито:
— Ох–ох! Навіщо це? Не треба! Дурний гобіт, так–так, дурний! Не треба цього!
— Чого не треба? — не зрозумів Сем.
— Цих бридких пекучих язичків! Вогонь! Вогонь! Це небезпечно! Він обпікає, його здаля видно, так–так!
— Не думаю, — заперечив Сем. — Якщо не класти вогкі дрова, диму не буде і все обійдеться. Та й взагалі, заради доброї справи варто’ризикнути. Мені ж треба приготувати кроликів!
— Навіщо готувати на вогні? — зарепетував Горлум. — Навіщо псувати гарне м’ясо? І навіщо Смеагорл вам їх віддав, бідний, голодний Смеагорл? Ай–яй–яй, дурний гобіт! Кролики молоді, ніжні, соковиті, їх треба їсти просто так, сирцем!
Він схопив випотрошену тушку і притис до грудей.
— Та годі тобі, — мовив Сем. — Що одному всмак, іншому отрута. Тобі наші коржики поперек горлянки, а нам — сире м’ясо. Ти мені кролика подарував, отже, я його можу готувати, як мені заманеться. Я ж не змушую дивитися, як ми будемо обідати! Злови собі іншого і ковтай хоч зі шкурою, аби не в мене на очах. Ти не побачиш вогню, а я — тебе, і обом буде приємно. Втім, я намагатимусь не надимити.
Горлум, тихо буркочучи, сховався в папоротях, «Гобі–тові, крім м’яса, потрібна ще і зелень, — подумав Сем, — мені б сюди якогось коріння або картопельки, не кажучи вже про свіжий хліб. Добре, обійдемося приправами…»
— Гей, Горлуме! — неголосно покликав він. — Ще робота є.
Горлум висунувся з–під листя, неприязно скривившись.
— Пару лаврових листочків, трошки чебрецю, шавлії — і все, але мені треба це пошвидше, поки вода не закипіла.
— Ні, — кинув Горлум, — це Смеагорлові зовсім не подобається. Смеагорл не їсть ані трави, ані корінців, ніколи, мій дорогесенький, поки не вмирає з голоду або не занедужає, бідний Смеагорл…
— Я Смеагорла в цьому казанку зварю живцем, якщо він не зробить того, про що його чемно просять! Я особисто тебе покладу в окріп, мій дорогесенький! Не сезон, а то б я ще послав бідного Смеагорла за ріпою та морквиною. Готовий битися об заклад, тут ростуть усякі дикі овочі. А дорого б я дав за десяток барабольок…
— Смеагорл не піде, ні, мій дорогоцінний, зараз не піде, — запхикав Горлум. — Смеагорл жахливо втомився, гобіт злий, бридкий! Смеагорл не буде копати корінці, моркву і картоплю. А що це таке — бараболя?
— Бараболя — по–науковому картопля, — пояснив Сем, — улюблена страва мого старого і найкращий спосіб набити порожній шлунок. Зараз її не знайдеш, тож я тебе і не змушую. Будь добрий, нарви пучечок зелені, я буду про тебе тоді кращої думки. Якщо будеш слухняним, при першій же оказії так почастую — пальчики оближеш! Смажена картопля і риба — спеціальність фірми «Сем Гемджи»!
— Псувати смачну рибку на сковорідці! — не вгамовувався Горлум. — Дай мені сиру рибу, а свою картоплю можеш їсти сам!
104 
