Розділ 5

ВІКНО НА ЗАХІД

Здавалося Сем не проспав і хвилини, коли його розбуркали, а день вже кінчався. Фарамир повернувся з усіма, хто уцілів після сутички. Чоловік двісті–триста зібралися на галявині поблизу. Вони сіли широким півколом, посередині присів на камені Фарамир, а перед ним, як бранець, приведений на допит, стояв Фродо.

Сем виліз із своєї папоротевої засідки; ніхто не звернув на нього уваги, і він присів під кущем, щоб усе бачити і чути, а при першому ж натяку на небезпеку кинутися на допомогу Фродо. Фарамир зняв маску, і Сему відкрилося владне і неусміхнене обличчя; сірі розумні очі виказували явну недовіру.

Фродо не зміг переконати капітана, і числені подробиці лише будили його підозри. Він допитувався, що робив Фродо у Рівенделлі, навіщо розлучився з Боромиром і куди тепер прямує. Особливо наполегливо розпитував він про прокляття Ісілдура, бо відчув, що саме на цю тему Фродо воліє мовчати.

— Якщо ми вірно зрозуміли пророцтво, — наполяга Фарамир, — з появою напівросликів прокляття Ісилдура знову буде загрожувати нам. Якщо ж ви — ті самі на піврослики, то повинні були бачити цю річ — не знаю яку — під час наради в Елронда. Виходить, Боромир її бачив. Чи це так?

Фродо промовчав.

— Отже, це так, — вів далі Фарамир. — Я хотів би довідатися ще про дещо… Усе, що стосується Боромира, для мене дуже важливо. У літописах пишуть: Ісілдура вбила стріла орка. Але таких стріл тисячі, вигляд однієї з них не вразив би Боромира як знамення Долі. Ця річ ще при тобі? Ти казав, вона захована. Може, ти ховаєш її самовільно?

— Вона не належить мені, — відповів Фродо. — І ні повинна належати нікому зі смертних, великих або малих. Мабуть, якесь право на неї має Арагорн, син Арахорна, що вів наш загін, як я вже казав.

— Чому він, а не Боромир — родовитий лицар країни заснованої синами Елендила?

— Тому, що Арагорн прямий нащадок Ісілдура, син. Еленділа. Йому належить і меч — спадщина Еленділа.

Вигуки подиву пробігли по рядах гондорців. Залунали заклики:

— Меч Еленділа! Меч Еленділа повертається до Мінас–Тіріта!

Обличчя Фарамира залишалося незворушним.

— Може, це і правда. Проте Арагорну доведеться, якщо він з’явиться, навести вагомі докази своїх прав. Я покинув місто шість днів тому; ні Арагорн, ні інші твої супутники там поки що не з’являлися.

— Боромир не висловлював сумніву щодо прав Арагорна, — додав Фродо. — Коли ми розлучилися біля водоспадів Раурос, він збирався негайно йти до Мінас–Тіріта; коли ти повернешся, знайдеш його там, і він сам задовольнить твою цікавість. Боромирові, як і іншим моїм товаришам, відома моя справа, оскільки її доручив мені сам Елронд у присутності всієї Ради. Я прийшов сюди і піду далі, виконуючи свій обов’язок, але в чому він полягає, я не маю права казати нікому, крім посвячених. Знай тільки: супротивники Спільного Ворога не повинні ставати мені на перешкоді.

Хоч би що діялося на душі у Фродо, говорив він стримано і з такою гідністю! Сем ледве погамував горду посмішку. Але Фарамир не піддавався:

— Отже, ти радиш нам займатися своїми справами і тобі не заважати? Боромир усе пояснить, коли повернеться! Аякщо не повернеться? Чи вважаєш ти Боромира своїм другом?

Фродо жваво згадалася остання неприємна бесіда з Боромиром. Капітан суворо глянув йому в обличчя.

— Боромир був нам усім вірним товаришем, — промовив нарешті Фродо. — Так, я можу назвати його другом!

— Тоді, якщо я повідомлю, що Боромира немає серед живих, це тебе засмутить?

— Звичайно, — відповів Фродо, і лише в цю мить збагнув: — Як це — немає серед живих? Де це? Ти ловиш мене на слові чи глузуєш? Неправдою мене не проймеш!

— Неправдою я не став би боротися навіть з орком, — тихо проказав Фарамир.

  108