Розділ 6

АРНХЕЛЬМ І МЕРРІ

Володар Мордору знав, кого призначити головним над своїм воїнством. Розум Вождя Дев’ятки був гострий, сила велика. Пітьма піддалася, розвіялася раніше, ніж він розраховував; удача на мить зрадила, перемога вислизнула з рук. Але у вождя назгулів було в запасі ще досить полків, було спорядження і явне, і таємне. Коронована примара відступила, але не здалася.

Теоден виїхав на Осгіліатський шлях і озирнувся. Супротивника поблизу не було, зате його нарешті наздогнали свої, з ними і Арнхельм. До міста залишалося близько милі. Вершники Ельфхольма вирували серед облогових машин, рубали, кололи, скидали орків у рови, що палали вогнем. Північна частина Пеленнору була очищена, табір орків горів, самі вони з виттям тікали до Андуїну, але й там їх зустрічали роханці. Однак облогу ще не було знято. Біля воріт ворожі війська засіли міцно, на південь від дороги стояли харадрими. Помітивши роханський прапор трохи осторонь від гущавини бою, серед купки вершників, князь харадримів злобливо закричав, велів розгорнути свій прапор — чорного змія на червоному полі — і кинувся в атаку; криві палаші заблищали на ранковому сонці.

Теоден помітив харадримів і вчасно розвернувся їм назустріч. Кіннотники зіштовхнулися. Роханців було менше, але бойова їхня лють тільки розпалювалася, до того ж вони майстерно володіли і списами, і мечами, їх краще слухалися коні. Витязі Білого Коня впевнено прокладали собі дорогу, немов просіку рубали. У самому вирі сутички Теоден, син Тенгіла, вразив списом на смерть князя, а потім, вихопивши меч, одним ударом розщепив ратище прапора і тіло прапороносця. Чорний змій упав під ноги коням. Розгромлена кіннота Хараду втікала не озираючись.

Минула година, і золотий щит ярла потьмянів — знову наставала Тьма. Коні іржали, стаючи дибки. Люди валилися додолу з сідел.

— До мене! — гукав Теоден. — Усі до мене! Вище голови, діти Еорла! Не піддавайтеся!

Але Сніжногривий, що шаленів від жаху, здійнявся, борючись з невидимою напастю, і відразу з жалібним іржанням повалився набік, пронизаний чорною стрілою. Теоден не встиг зістрибнути і впав разом з конем, притиснутий його вагою.

Чорна тінь, немов хмара, зірвалася з небосхилу. Ні, не хмара: дивна і страшна істота, крилата, але більша за будь–якого птаха на світі, позбавлена пір’я, зі шкірястими крилами, розтягнутими між ороговілими пазурами. Невдале створіння найдавніших століть, що пережило свій час у невідомих щілинах землі, — чим вигодовувало воно своє останнє, спізніле потомство? Володар Тьми подбав про вилупків, вигодував їх м’ясом своїх жертв і подарував слугам замість коней. Крилате чудовисько склало перетинчасті крила, хрипко крякнуло і вп’ялося пазурами в тіло Сніжногривого, по–зміїному зігнувши довгу шию.

На спині чудовиська сидів страхітливий вершник у чорному плащі і сталевій короні; з порожнечі між вінцем корони і фібулою плаща люто світилися очі. Вождь назгулів повернувся сіяти страх і смерть, щоб надію перетворити на розпач, перемогу — на поразку. В руці його погойдувалася важка булава.

Але Теоден не залишився з ворогом сам на сам. Хоча частина воїнів його полягла поряд з ним, а інші не змогли вгамувати коней, що помчали геть, юний Арнхельм стояв, безстрашний у своїй любові і вірності. Він, не приховуючись, плакав над нещастям ярла. Меррі, сидячи за спиною Арнхельма, не дістав ні найменшої подряпини, поки Вихор, зляканий приходом Тьми, не скинув у паніці обох вершників. Тепер Меррі, осліплений, знесилений страхом, повзав у траві на чотирьох, повторюючи крізь зуби:

— Служиш ярлу, то служи! Ти обіцяв шанувати його, як батька! Обіцяв, то тримайся…

Але воля не відгукнулася на голос серця. Меррі боявся розліпити заплющені очі і тільки прислухався, тремтячи, до голосу Арнхельма. Дивно змінився цей голос і щось нагадував знайоме, але що?

— Геть звідси! — почув Меррі. — Геть, перевертень, приборкувач кажанів! Залиш загиблого в спокої!

Крижаний голос відповів:

— Не раджу ставати між назгулом і його здобиччю! Я покараю тебе так, що пошкодуєш про смерть. Я заберу тебе в країну розпачу, у безодню пітьми, де ти станеш безтілесною примарою, і Всевидяче Око буде читати твої думки.

Дзенькнув добутий з піхов меч:

— Погрожуй чим хочеш, я зроблю все, щоб твої погрози не здійснилися!

  43