очень нудно 
45 
Він прикрив очі, перевів подих і тихо додав:
— Де Еомер? Пітьма застеляє очі, а я хотів би побачити його перед смертю. Еовіні передай моє останнє вітання. Вона так не хотіла розлучатися зі мною… А мені вже більше її не бачити.
— Володарю, — зривистим голосом почав Меррі. — Володарю, Еовіна…
Його перервав страшний шум, немов усі роги і труби навколо заграли одночасно. Меррі оглянувся. Він встиг забути про все на світі, здавалося, минула не одна година, а тим часом все це відбулося за якихось десять хвилин. Бій розгорівся з новою силою, і гобіт опинився в самій його гущавині.
Через Андуїн переправлялися нові і нові полки. Під мурами міста стояли солдати МорГулу, з півдня — піхота Хараду, а за нею колихалися спини оліфантів, що тягнули нові облогові вежі. Тільки на півночі майорів білий султан Еомера: роханці знов готувалися до атаки, а з міста вийшли всі воїни, що залишилися на ногах, і ополченці під прапором Срібного Лебедя — їм вдалося відкинути супротивника від воріт. «Де ж Гандальф? — непокоївся Меррі. — Може, він врятував би ярла та Еовіну…»
Ще не скоро Еомер та уцілілі дружинники змогли пробитися до місця, де залишили ярла. Коні не бажали наближатися до вбитого чудовиська; Еомер, побачивши Теодена, зістрибнув на землю і безмовно схилився над нерухомим тілом. Хтось обережно вийняв ратище прапора із стиснутої долоні Гутлафа, що лежав віддалік, і, розправивши полотнище, високо підняв його. Теоден повільно розплющив очі і, помітивши свій прапор, знаком велів віддати його Еомерові.
— Вітаю тебе, ярле Еомер, — мовив він. — Йди вперед і здобудь перемогу. Також передай Еовіні мій прощальний привіт…
Теоден стулив очі, так і не довідавшись, що Еовіна лежить поруч з ним. Сльози стояли в очах вершників. Стиснувши зуби, Еомер промовив за звичаєм:
- Не лийте сліз даремно.
- Се був великий воїн,
- Загинув смертю славних.
- Жінки оплачуть мертвих,
- А нас чекає битва!
Але, вимовляючи ці слова, Еомер і сам, не ховаючись, плакав. Однак на довгу скорботу не було часу. Еомер витер сльози і наказав:
— Нехай зброєносці залишаться тут і з пошаною віднесуть тіло володаря, поки битва не закипіла знову. Розшукайте також усіх полеглих дружинників Теодена…
Він обійшов лежачих на землі, вдивляючись в обличчя й окликаючи на ім’я. Раптом він завмер, немов уражений стрілою в серце, смертельна блідість вкрила обличчя, голос зрадив молодому ярлу.
— Еовіно! — вигукнув він голосно. — Еовіно, звідки ти тут? Чи я божеволію, чи зачарований? Доля відвернулася! Смерть, де ти? Прийди, забери усіх нас!
Не роздумуючи, не діждавшись гондорців, Еомер скочив на коня і засурмив у ріг, закликаючи своїх до останньої атаки.
Роханці не затрималися. Тепер вони не співали, тільки дрібний стукіт копит супроводжував їх, коли лавина вершників, обтікаючи тіло старого ярла, ринулася назустріч ворогам.
А гобіт Меррі все стояв на тому ж місці, сліпий від сліз; ніхто не заговорив з ним, та, напевно, його й не помітили… Він витер очі, підняв із землі зелений щит, дарунок Еовіни, і пошукав свій меч — той випав, коли Меррі вдарив назгула; права рука його тоді заніміла, і тепер працювала тільки ліва. Меч знайшовся: на очах у Меррі клинок його скорчився, задимів, як гілка, що випала з багаття, і розтанув. Так відслужив до кінця свою службу клинок, знайдений у могилі тих, хто не зазнав спокою й після смерті. Майстри, що старанно працювали над ним, коли дуна–дани були ще сильні і найлютішим ворогом їх був чародій–чорнокнижник з Ангмару, мали б пишатися долею свого виробу… Ніяка інша зброя, навіть у міцнішій руці, не вразила б так відчутно оболонку примари, не зруйнувала б злі чари, що охороняли цілість його невидимого тіла.
На простих ношах, покритих плащами, понесли зброєносці свого ярла і Еовіну до воріт Мінас–Тіріту. Всіх загиблих, однак, відразу забрати вони не змогли. Їх було семеро, серед них Деорвін, начальник особистої охорони ярла. Частоколом зі списів і щитів відокремили їх від убитих ворогів і від туші крилатого чудовиська. Лише набагато пізніше повернулися до них товариші; крилатого спалили, а для Сніжногривого викопали могилу і зверху поклали камінь, з написом по–гондорськи і по–роханськи:
- Кінь Сніжногривий воїна в битвах уславив.
- Волею долі, ярла життя він позбавив.
Рясна зелена трава виросла навколо цього каменя, а там, де спалили скакуна назгулів, земля навічно залишилася чорною і безплідною.
45 
