очень нудно 
36 
«Тенґо-кун, ти впораєшся. Я в цьому не маю сумніву», — впевнено казав йому Комацу. І Тенґо чомусь наразі повністю з ним погоджувався. Комацу, людина з проблемами, породженими його словами й ділами, здебільшого думає тільки про себе. Якщо виникне потреба, то він його, Тенґо, просто позбудеться. І не озиратиметься назад. Однак, як він сам казав, у його інтуїції редактора є щось особливе. Він ніколи не вагається. Будь-що швидко оцінює, вирішує і береться за виконання. Не зважає на те, що скажуть люди довкола. Має характер, потрібний здібному командирові на передовій. Характер, яким, що не кажи, не володів Тенґо.
Тенґо почав переробляти оповідання о пів на першу. Перших кілька сторінок оригіналу «Повітряної личинки», до гарної кінцевої фрази, переніс у незмінному вигляді на екран друкарської машинки. Вирішив поки що переробити до зрозумілого рівня саме цей уривок. Не змінюючи змісту, рішуче виправив тільки текст. Так, як опоряджують кімнати у багатоквартирному будинку. Структуру в основному залишив у незмінному вигляді, бо тут не було проблем. Розміщення водогінних труб не чіпав, а от інші замінні частини квартири — підлогу, стелю, стіни й перегородки — усував і натомість ставив нові. «Я — вправний тесля, якому доручили всю роботу», — переконував він себе. Певного плану не мав. І нічого іншого не залишалося, як, послуговуючись інтуїцією та досвідом, на місці все придумувати.
В абзаци, важкі для розуміння при першому читанні, вносив ясність, робив прозорішою послідовність речень. Зайві й повторні вирази викреслював, незакінчені доповнював. Раз у раз переставляв частини тексту або речень. Оскільки прикметників і прислівників траплялося надзвичайно мало, то, навіть поважаючи цю особливість твору, дописував уміло дібрані слова, якщо відчував, що потрібні якісь прикметникові звороти. Хоча текст Фукаері загалом був необтесаний, його вдалі й невдалі частини чітко проглядалися, а тому їхній вибір не забирав стільки часу, як думав Тенґо. З одного боку, траплялися незграбні, а тому й незрозумілі, вирази, а з другого — незграбні, але на диво свіжі. У першому випадку він їх рішуче скорочував і перетворював на зрозумілі, а в другому — залишав незмінними.
Зайнятий переписуванням оповідання, Тенґо знову подумав, що Фукаері не писала його з наміром залишити як літературний твір. Вона тільки негайно реєструвала, використовуючи слова, те, що було в ній, або, як сама казала, те, що насправді бачила власними очима. Вона обійшлася б і без слів, але, крім них, не знаходила інших відповідних виражальних засобів для цього. От і все. А тому від самого початку не мала ніяких літературних амбіцій. Позаяк не мала наміру перетворювати написане в товар, то не мала потреби приділяти багато уваги літературному стилеві. Якщо порівнювати з кімнатою, то її повністю задовольняло те, що в ній є стіни, дах, а значить, можна сховатися від дощу й вітру. Тому Фукаері не переймалася тим, як Тенґо готується поправляти її твір. Бо своєї мети вже досягла. Можливо, її слова «можна переписати на свій смак» — це щира правда.
І все-таки текст, який становив «Повітряну личинку», зовсім не належав до таких, що задовольняють лише саму авторку. Якби Фукаері ставила собі за мету тільки зареєструвати як інформацію те, що бачила, і те, що виникло в голові, то досить було б записати його в блокноті у вигляді окремих параграфів. Не було потреби, застосовуючи складну методику, укладати текст у форму, придатну для читання. Як не є, а текст написано з передумовою, що хтось інший візьме його в руки й прочитає. Саме тому він так сильно торкався людської душі, хоча й не написаний для того, щоб стати літературним твором, а його стиль по-дитячому невправний. Та, можливо, той хтось відрізняється від «непевної кількості читачів», яку принципово має на увазі сучасна література.
Цікаво, власне, якого роду читачів можна сюди зарахувати?
Звісно, Тенґо про це й не здогадувався.
Він знав, що оповідання «Повітряна личинка» — вкрай унікальна вигадка, у якій спиною одна до одної стоять велика цінність і велика вада, а саме воно, можливо, написане з якоюсь спеціальною метою.
Унаслідок перероблення рукопис розбухнув у два з половиною рази. Не тому, що Тенґо забагато дописав, а тому, що логічне переписування оригіналу з чималою кількістю прогалин привело до його збільшення. В усякому разі, початок роботи був успішним. Текст став логічним, нормальним, зі стійким поглядом на описувані події і в такому вигляді легко читався. Однак загальний потік оповіді згладився. Логіка випиналася назовні, а первісна гострота оригіналу ослабла.
36 
