ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Обрученная во сне

очень нудно >>>>>

Королевство грез

Очень скучно >>>>>

Влюбленная вдова

Где-то на 15 странице поняла, что это полная хрень, но, с упорством мазохостки продолжала читать "это" аж до 94... >>>>>

Любовная терапия

Не дочитала.... все ждала когда что то начнётся... не понравилось >>>>>

Раз и навсегда

Не понравился. Банально, предсказуемо, просто неинтересно читать - нет изюминки. Не понимаю восторженных отзывов... >>>>>




  37  

Далі належало вилучити з розбухлого рукопису «те, без чого можна обійтися». Нарощене відразу струсити. Скорочувати текст набагато легше, ніж його розширювати. Після такої роботи він зменшився відсотків на тридцять. Це була своєрідна гра для мозку. Спочатку визначається, скільки часу потрібно для допустимого розширення тексту, а потім — для його допустимого скорочення. Коли такі два види роботи поперемінно наполегливо виконувати, то врешті-решт амплітуда зміни тексту поступово зменшується і його обсяг природним чином зупиняється на належному рівні, на якому текст уже не можна ні розширити, ні скоротити. Власне «еґо» вгамовується, зайві прикраси витрушуються, а прозора логіка ховається в глибині. Тенґо здавна пишався тим, що здатний до такої роботи. Був у цьому вродженим майстром. Міг зосереджуватися, як птах, що ширяє у небі, шукаючи поживи, був витривалий, як осел, що переносить на спині воду, й до кінця вірний правилам гри.


Коли, затамувавши подих, він завзято виконував цю роботу, й, зітхнувши, глянув на настінний годинник, була майже третя. До речі, він ще не обідав. Пішов на кухню, поставив чайник з водою на вогонь і намолов кавових зерен. З'їв кілька бісквітів, намазаних сиром, схрумав яблуко, а коли вода закипіла, приготував каву. Попиваючи її з великого кухля, для зміни настрою трохи подумав про секс із своєю заміжньою подругою. Про те, що от зараз мав би йому віддаватися, якби день випав звичайний. Що він робив би і що вона робила б? Задерши догори голову й заплющивши очі, він глибоко зітхнув, переповнений нездійсненними можливостями.

Потім вернувся до стола, знову перемкнув мозок на роботу й узявся перечитувати на екрані машинки початковий уривок переробленої «Повітряної личинки». Як генерал, що в перших кадрах фільму «Дорога слави» Стенлі Кубрика оглядає бойові позиції піхоти в окопах. Кивком голови схвалив те, що побачив. Мовляв, непогано. Текст став кращим. Робота посувалася успішно. Але не все його задовольняло. Ще багато доведеться доробляти. Тут і там порвалися мішки з піском. Бракувало патронів для кулеметів. Траплялись і місця, недостатньо загороджені колючим дротом.

Тенґо віддрукував цей текст на папері. Зберігши його, вимкнув і відсунув набік електронну друкарську машинку. Поклав перед собою надрукований текст і з олівцем у руці ще раз узявся його перечитувати. Зайві частини викреслював, нечітко виписані доповнював, незвичні переробляв до повного розуміння. Ніби добираючи плитку для закриття вузької щілини у ванній кімнаті, старанно вишукував потрібні слова, перевіряв під різним кутом зору, як вони лягають у речення. Якщо погано, змінював їхню форму. Від невеличкого нюансу текст оживав або псувався.

Враження від того самого тексту на екрані й на папері ледь-ледь різнилося. Ставлення до слова, написаного олівцем, і слова, надрукованого на папері, також було різним. Доводилося його перевіряти під двома кутами зору. Увімкнувши машинку, Тенґо переносив на екран одну за одною правки, написані олівцем на папері. І оновлений оригінал тепер перечитував на екрані. «Непогано», — думав він. Відповідні частини тексту набирали належної ваги, у ньому з'явився природний ритм.

Сидячи на стільці, Тенґо потягнувся всім тілом, звів погляд на стелю й сильно видихнув. Ясна річ, на цьому робота не скінчилася. Якщо через кілька днів перечитати текст, то, напевне, знайдуться місця, що потребуватимуть доопрацювання. Однак наразі цього досить. Він досяг крайньої межі зосередженості. Потрібен і певний час, щоб охолонути. Стрілки годинника наближалися до п'ятої, навколо почало темніти. Завтра він переробить наступний уривок. Перероблення лише кількох сторінок першого уривка забрало майже цілий день. Більше, ніж він сподівався. Та коли рейки прокладено й з'явився ритм, робота, мабуть, піде жвавіше. Бо найважче й найзабарніше в роботі — початок. Якщо тільки його подолати, то пізніше…

Потім Тенґо уявив собі обличчя Фукаері й подумав, що вона відчуватиме, коли читатиме перероблений текст. Але не здогадався. Бо про таку людину, як вона, практично нічого не знав. Хіба лише те, що їй сімнадцять років, що вона учениця третього класу середньої школи вищого ступеня і не цікавиться вступними іспитами до університету, по-дивному розмовляє, любить біле вино й по-своєму гарним личком може порушити душевний спокій людини.

А проте він у душі відчув, що загалом починає точно розуміти світ, який Фукаері намагається описати (або зафіксувати) в оповіданні «Повітряна личинка». Картина, яку вона спробувала змалювати, користуючись особливим, обмеженим набором слів, завдяки його дбайливому й старанному опрацюванню засвітилася яскравіше й виразніше. Оповідь у творі потекла одним потоком. Це Тенґо бачив. У всьому він покращив і підсилив його із суто технічного боку, але закінчив так природно, наче від самого початку писав його власною рукою. І після того оповідання «Повітряна личинка» міцно стало на ноги.

  37