Последние отзывы

  93  

Батько тішився його високою успішністю у школі. І пишався ним. Вихвалявся перед сусідами. Водночас було помітно, що десь у глибині душі він відчував невдоволення синовим розумом і великими здібностями. Коли Тенґо сідав за стіл виконувати уроки, батько часто — мабуть, навмисне — заважав йому. Наказував допомагати по господарству, з будь-якого, навіть найменшого, приводу настирливо докоряв. Докір завжди був той самий: «Як збирач абонентної плати я працюю як віл, щодня проходжу величезну відстань, іноді наражаюся на людські прокльони. А ти, порівняно зі мною, живеш привільним, благословенним життям. Мені у твої роки ні в чому не давали спуску й із будь-якої причини батько й старший брат нагороджували запотиличниками. Вдосталь не годували, обходились як з худобиною. Тож не смій розслаблятися, киваючи на успішність у школі».

«Цей чоловік, можливо, заздрить мені, — в один момент почав думати Тенґо. — Завидує мені як людині або моєму становищу. Та хіба так буває, щоб батько заздрив своєму синові?» Звичайно, малий Тенґо не міг відповісти собі на таке важке запитання. Але мимоволі відчував щось схоже на людську ницість, що просочувалася з батькових слів і вчинків. Він її фізіологічно не терпів. Та ні, йшлося не тільки про заздрість. Цей чоловік щось ненавидів у синові. Тенґо це раз у раз відчував. Батько ненавидів не самого сина, а щось, що в ньому містилося. Вважав це неприпустимим.

Математика стала для Тенґо ефективним засобом втечі. Завдяки втечі в її світ він зумів вирватися з ненависної клітки, що має назву «реальність». Змалку помітив, що легко переміщався туди, як тільки натискав у голові відповідну кнопку. І коли, прогулюючись, розвідував цю безмежну територію із несуперечливими законами, то почувався абсолютно вільним. Проходив покрученими коридорами велетенської будівлі й відчиняв одні за одними двері з номерами. І щоразу, як перед ним відкривалася нова картина, огидні сліди, залишені в реальному світі, блідли й непомітно зникали. Світ, керований формулами, став для нього законним і цілком безпечним сховищем. Тенґо, як ніхто інший, розумівся на географії цього світу й міг точно вибрати правильну дорогу в ньому. Ніхто не встигав його догнати. Поки він перебував у ньому, то нехтував і забував реальний світ, який нав'язував йому свої правила й обов'язки.

Якщо математика була величною уявною спорудою, то світ художньої літератури, який представляв Діккенс, здавався Тенґо глибоким чарівним лісом. На противагу математиці, яка безперервно тяглася до неба, ліс художньої літератури мовчазно стелився перед його очима. Його невидиме міцне коріння розповзалося глибоко під землею, де не було ні карти, ні дверей з номерами.

Упродовж навчання в початковій і середній школах Тенґо до самозабуття занурився у світ математики. Бо понад усе його приваблювала в ньому точність й абсолютна свобода. А ще той світ був потрібен йому для життя. Однак з настанням юності його опановувало відчуття, що цього, мабуть, не досить. Поки він перебував у світі математики, не виникало жодних проблем. Усе проходило так, як він задумував. Та коли Тенґо повертався в реальний світ (а туди він мусив повертатися), то опинявся, як і перед тим, у незмінній ненависній клітці. Його становище нітрохи не поліпшувалося. Навпаки, кайдани здавалися навіть важчими. А якщо так, то яка, власне, користь з математики? Це ж лише тимчасовий засіб утечі, який, до того ж, тільки погіршує реальне становище.

Поки наростав цей сумнів, Тенґо свідомо віддалявся від світу математики. І водночас його душу щораз сильніше притягував ліс художньої літератури. Звісно, читання також було втечею від реальності, до якої доводилось повертатися, як тільки він згортав книжку. Але з певного часу Тенґо помітив, що повернення із світу художньої літератури не супроводжувалося таким гострим відчуттям невдачі, як повернення зі світу математики. Цікаво, чому? Він глибоко думав над цим і незабаром дійшов висновку, що в лісі художньої літератури немає точних відповідей, навіть якщо видно певний зв'язок між речами. Тим художня література відрізняється від математики. Роль літературного твору полягає в тому, щоб, загалом кажучи, якійсь одній проблемі надати особливої форми. Завдяки якості й спрямованості такої трансформації відповідь набирає вигляду літературного натяку. Схопившись за нього, Тенґо повертався у реальний світ. Натяк здавався незрозумілим замовлянням, написаним на папірцеві. Ним, іноді позбавленим несуперечливості, не можна було відразу скористатися, Але він ніс у собі можливість, якою Тенґо зможе колись розгадати замовляння. І така можливість зігрівала йому душу. З плином часу Тенґо дедалі більше приваблювала суть такого літературного натяку. І тепер, у дорослому віці, математика приносила йому велике задоволення. Викладаючи її учням підготовчої школи, від відчував, як у ньому мимоволі спалахувала така сама, як колись у дитинстві, радість свободи в умоглядній сфері. Йому так хотілося розділити її з кимось. Це ж така чудова річ! Але тепер Тенґо вже не міг так беззастережно занурюватися у світ, керований формулами. Бо розумів, що не знайде відповіді, якої насправді прагне, навіть якщо обшукає всі закутки того світу.

  93