очень нудно 
97 
Після смерті Тамакі вона звільнилася з роботи у фірмі спортивних напоїв і, покинувши гуртожиток, переселилася в найняту однокімнатну квартиру багатоквартирного будинку, її оселя не була просторою, але здавалася порожньою. Хоча кухонного начиння вистачало, кількість меблів не перевищувала потрібного мінімуму. Та й особистого майна мала небагато. Аомаме із задоволенням читала книжки, але, прочитавши їх, продавала букіністу. Любила слухати музику, але грамплатівок не збирала. Накопичення будь-яких речей перед її очима завдавало їй муки. Щоразу, купуючи щось у крамниці, мала таке враження, ніби вчинила гріх. «Насправді така річ мені не потрібна», — думала вона. Поглядаючи на елегантний одяг і взуття у стінній шафі, відчувала, як болить душа й запирає дух. Така вільна, багата картина, як не дивно, викликала в її пам'яті бідні, невільні дитячі роки, коли її позбавляли всього.
«Власне, що значить для людини стати вільною? — часто запитувала себе Аомаме. — Навіть якщо вона успішно вибереться з однієї клітки, то чи не потрапляє в іншу, ще більшу?»
Коли Аомаме посилала на той світ визначеного чоловіка, то стара пані з Адзабу вручала їй винагороду — клала у поштову скриньку поштового відділення пачку готівки, акуратно загорнутої в папір, без адреси й прізвища одержувача. Аомаме отримувала від Тамару ключ від поштової скриньки, забирала гроші, а ключ віддавала назад. Не перевіряючи згорток, передавала на зберігання в абонементний сейф банку.
Свою винагороду Аомаме не встигала витрачати, й таким чином у неї утворилися певні заощадження. Тому ніякої плати не потребувала. Вона так і сказала старій пані, коли вперше її отримала.
— Та це чиста формальність, — спокійним, тихим голосом, ніби вмовляючи, сказала господиня. — Вважайте її своєрідним правилом. А тому не відмовляйтеся від винагороди. Якщо гроші вам не потрібні, можете їх не використовувати. Коли і це вам не до вподоби, можете анонімно пожертвувати їх якійсь організації. Що з ними робити — ваша справа. Та якби ви мене послухали, то я порадила б поки що їх не чіпати, а десь зберігати.
— Та я не хотіла б мати справу з грішми, — сказала Аомаме.
— Я вас розумію. Однак завдяки тому, що ви вміло спроваджуєте, куди треба, тих нікчемних чоловіків, не виникають клопітні шлюборозлучні судові процеси і суперечки про батьківські права та обов'язки, жінкам не доводиться жити у страху, що раптом прийде чоловік і побоями спотворить до невпізнання їхнє обличчя. Їм виплатять і страхові на випадок смерті чоловіка, й пенсію за втрату годувальника. Вважайте, що передані вам гроші — це форма віддяки тих жінок. Безсумнівно, ви зробили правильну річ. Але вона не повинна бути безплатною. Розумієте, чому?
— Не зовсім.
— Бо ви — не ангел і не Бог. Мені ясно, що у своїх діях ви керуєтеся чистими помислами. Тому я розумію, чому не хочете брати за це грошей. Однак такий абсолютно чистий, без будь-яких домішок, намір сам по собі небезпечний. А тому вам треба прив'язати його до землі так міцно, як тримають на припоні повітряну кулю. Якщо все правильно й ваші помисли чисті, ви не зможете робити будь-чого. Розумієте?
Задумавшись на хвилину, Аомаме кивнула.
— Не зовсім, але поки що робитиму так, як ви кажете.
Господиня всміхнулася. І ковтнула квіткового чаю.
— На банківський рахунок грошей не кладіть. Бо податкова служба запідозрить, якщо про них дізнається. Готівку зберігайте в абонементному сейфі банку. Колись стане у пригоді.
— Так і зроблю, — пообіцяла Аомаме.
Коли, повернувшись з клубу, Аомаме готувала вечерю, задеренчав телефон.
— Аомаме-сан! — сказав хрипкуватий жіночий голос. Це була Аюмі.
Приклавши слухавку до вуха, Аомаме простягла руку й, зменшивши вогонь на плиті, спитала:
— Ну, то як просувається поліцейська робота?
— Виписую квитанції за порушення правил паркування і псую людям настрій. Працюю старанно, не так, як чоловіки.
— Це найголовніше.
— А ви, Аомаме-сан, що зараз робите?
— Готую вечерю.
— Завтра маєте вільний час? Як настане вечір…
— Маю, але не збираюся робити того, що недавно. Бо даю своєму організму трохи перепочити.
— Так, і мені це не завадить. Просто я зараз подумала, що хотіла б з вами зустрітись і трохи погомоніти.
Аомаме на мить задумалася над сказаним. Але відразу нічого не вирішила.
— Послухайте, я зараз зайнята — тушкую овочі, — сказала вона. — Ви не могли б подзвонити ще раз за півгодини?
97 
