Єдиною ниточкою, за яку він міг зачепитися, було ім'я Ярволод, що належало, як він знав від обслуги сиротинця, батькові його матері. Врешті-решт, після копіткого дослідження старих книжок з чаклунської генеалогії він виявив існування вцілілої лінії нащадків Слизерина. Того літа, коли йому виповнилося шістнадцять років, він покинув сиротинець, у який повертався щороку, й вирушив на пошуки своїх родичів Ґонтів. А зараз, Гаррі, встань…
Дамблдор підвівся, і Гаррі побачив, що він знову тримає маленьку кришталеву пляшечку з вируючими в ній перламутровими спогадами.
- Мені дуже пощастило, що я їх знайшов, - зізнався Дамблдор, виливаючи в сито спогадів мерехтливу речовину. - Ти й сам це зрозумієш, коли в них зануришся. Почнемо?
Гаррі підступив до кам'яної чаші й слухняно нахилився над нею, аж доки його обличчя занурилося під поверхню спогадів: він відчув знайомий стан падіння в порожнечу, а тоді приземлився на брудній кам'яній підлозі в майже суцільній темряві.
Минуло кілька секунд, поки він упізнав, де він, а за цей час поруч уже виник і Дамблдор. Гаррі ніколи в житті не бачив такого бруду, як зараз у хаті Ґонтів. Стеля була рясно вкрита павутинням, а підлога пилюкою; зацвілі напівзогнилі рештки їжі лежали на столі серед укритих кіркою бруду горщиків. Єдиним джерелом світла була обплила воском свічка в ногах такого зарослого бородою й волоссям чоловіка, що Гаррі не бачив ні його очей, ні рота. Той напівлежав у кріслі біля каміна, й Гаррі на якусь мить навіть засумнівався, чи він узагалі живий. Але раптом хтось голосно загрюкав у двері, й чоловік, сіпнувшись, прокинувся й виставив перед собою руки; у правій була чарівна паличка, а в лівій-короткий ніж.
Двері зі скрипом відчинилися. На порозі, тримаючи в руках старомодного ліхтаря, з'явився хлопець, якого Гаррі відразу впізнав: високий, блідий, чорнявий і вродливий… Волдеморт-підліток.
Волдеморт поволі оглянув халупу, а тоді наштовхнувся поглядом на чоловіка в кріслі. Кілька секунд вони дивились один на одного, а тоді той чоловік, похитуючись, підвівся; пляшки, що валялися біля його ніг, дзенькаючи розлетілися по підлозі.
- ТИ! - заревів він. -ТИ!
І, п'яний, кинувся на Редла з чарівною паличкою й ножем.
- Стій.
Редл заговорив парселмовою. Той чоловік перечепився і впав на стіл. З гуркотом попадали на підлогу вкриті цвіллю горщики. Чоловік вирячився на Редла. Доволі довго вони мовчки розглядали один одного. Першим заговорив хазяїн халупи.
- Ти вмієш отак розмовляти?
- Умію, - підтвердив Редл. Він пішов у глибину кімнати, і за його спиною зачинилися двері. Гаррі мимоволі відчув захоплення цілковитою відсутністю у Волдеморта страху. На обличчі в того не було нічого, крім зневаги і, можливо, розчарування.
- Де Ярволод?- запитав він.
- Помер, - відказав той. - Давно вже помер, а що? Редл спохмурнів.
- А ти хто такий? -Морфін, а хто ж іще?
- Ярволодів син?
- Та вже ж…
Морфін відкинув волосся з брудного обличчя, щоб краще бачити Редла, і Гаррі помітив у нього на правій руці Ярволодів перстень з чорним каменем.
- Я вже було подумав, що ти той маґл, - просичав Морфін. - Ти дуже схожий на того маґла.
- На якого маґла?-різко запитав Редл.
- А на того могла, в якого втріскалася моя сестра, на того маґла, Що живе отам у великому будинку,-пояснив Морфін і раптом плюнув на підлогу між ними. - Ти дуже на нього схожий. На Редла. Хоч він тепер, мабуть, старшин Він старший за тебе, я так собі думаю…
Морфін був такий п'янючий, що аж хитався, тримаючись для рівноваги за край стола.
- Ти ба, він знову тут, бач,-дурнувато додав він. Волдеморт дивився на Морфіна, ніби зважував його можливості. Тоді підступив трохи ближче й спитав: -Редл повернувся?
- Він її покинув, так їй і треба, паскуді знайшла за кого заміж виходити! - знову плюнув на підлогу Морфін. - А ще й пограбувала нас перед тим, як утекла! Де медальйон, га, де Слизеринів медальйон?
Волдеморт не відповідав, а Морфін знову завівся; він розмахував ножем і горлав:
- Зганьбила нас, мала зараза! А ти хто такий? Приходиш тут і все розпитуєш? Усе минуло… все…
Він. похитуючись, глянув кудись убік, а Волдеморт рушив до нього. Тієї ж миті все накрила якась неприродна темрява, загасивши Волдемортового ліхтаря й Морфінову свічку, загасивши все…
Дамблдорові пальці міцно стисли руку Гаррі, й вони повернулися назад у теперішнє. М'яке золотаве світло в Дамблдоровім кабінеті аж засліпило Гаррі після тієї непроглядної темряви.