|
|
 157 
- Гаррі, Гаррі, та я хочу, але…
- Ви боїтеся, що він з'ясує, що це ви мені допомогли? Слизоріг нічого не відповів; він був переляканий.
- Будьте відважні, як моя мама, пане професоре…
Слизоріг підняв пухкеньку руку й приклав до губів тремтячі пальці; у ту мить він нагадував величезну дитину переростка.
- Мені немає чим пишатися… - прошепотів він крізь пальці. - Мені страшенно соромно за те… за те. що є в тому спогаді… мені здається, що в той день я заподіяв непоправної шкоди…
- Ви знімете з себе цей тягар, якщо розкриєте мені свій спогад, - сказав Гаррі. - Це буде відважний і шляхетний вчинок.
Геґрід смикнувся уві сні й знову захропів. Слизоріг і Гаррі дивилися один на одного у світлі пригаслої свічки. Запанувала довга-довга тиша, але фелікс-феліціс підказував Гаррі не порушувати її, а чекати.
І от, страшенно повільно, Слизоріг запхав руку в кишеню і вийняв чарівну паличку. Тоді другою рукою сягнув під плащ і вийняв маленьку порожню пляшечку. Не зводячи очей з Гаррі, Слизоріг торкнувся чарівною паличкою своєї скроні, а тоді відвів її вбік так, що зі скроні виснувалася довга срібляста ниточка спогаду, немовби приклеєна до кінця палички. Спогад усе довшав і довшав, аж нарешті відірвався й завис на паличці біло-срібною ниткою. Слизоріг опустив цю нитку в пляшечку, й вона там спочатку звилася спіраллю, а тоді розгорнулася й завирувала, наче газ. Тремтячою рукою він закоркував пляшечку і передав її понад столом Гаррі.
- Дуже вам дякую, пане професоре.
- Ти добрий хлопчик, - сказав професор Слизоріг, а сльози котилися по його пухких щічках, стікаючи на моржеві вуса. - І в тебе її очі… тільки не думай про мене надто погано, коли це все побачиш…
І він теж схилив голову на руки, важко зітхнув і поринув у сон.
-РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТІЙ-
Горокракси
Прокрадаючись у замок, Гаррі відчував, як слабшає дія фелікс-феліціса. Вхідні двері були ще незамкнені, але на четвертому поверсі він нарвався на Півза і просто дивом уник покарання, пірнувши бочком в один відомий йому коротший перехід. Коли дістався нарешті до портрета Гладкої Пані і стягнув з себе плащ-невидимку, то нітрохи не здивувався, що вона відмовляється йому допомагати.
- І котра ж зараз, по-твоєму, година?
- Пробачте… я виходив у важливій справі…
- Але опівночі змінився пароль, тож ночуватимеш у коридорі.
- Жартуєте! - вигукнув Гаррі. - Чого це він мав мінятися опівночі?
- А того, - огризнулася Гладка Пані.-Якщо не подобається, то йди сварися з директором, бо це він посилив заходи безпеки.
- Фантастика, - сердито пробурмотів Гаррі, дивлячись на щільно причинені двері. - Вищий клас. Я пішов би сваритися з Дамблдором, якби він тут був, бо це ж він хотів, щоб я…
- Він тут,-пролунав чийсь голос у Гаррі за спиною. - Професор Дамблдор повернувся до школи годину тому.
До Гаррі линув Майже-Безголовий Нік. Його голова, як завжди, хиталася над стоячим коміром.
- Я чув це від Кривавого Барона - він сам бачив, як директор повернувся, - повідомив Нік,-І ще, за словами Барона, директор був нібито в доброму гуморі, хоч і втомлений.
- І де він?-серце в Гаррі закалатало.
- Ой, стогне собі й брязкає ланцюгами на астрономічній вежі, це його улюблена розвага…
- Та не Кривавий Барон, а Дамблдор!
- О… та в себе в кабінеті, - відповів Нік. - Як я пам'ятаю з Баронових слів, він ще мав владнати якусь справу перед тим, як лягати…
- Мав, - підтвердив Гаррі. Груди йому аж розпирало від хвилювання, коли він уявив, як скаже Дамблдорові, що нарешті здобув спогад. Він крутнувся дзиґою й побіг, не зважаючи на Гладку Пані, що кричала йому вслід:
- Вернися! Усе добре, я пожартувала! Просто я була сердита, що ти мене розбудив! Пароль такий самий - «глист»!
Але Гаррі вже мчав коридором і за кілька хвилин на слова «ірисовий еклер» Дамблдорів гаргуйль відскочив, відкриваючи Гаррі прохід до гвинтових сходів.
- Заходь, - сказав Дамблдор, коли Гаррі постукав. Голос його звучав стомлено.
Гаррі штовхнув двері в директорський кабінет, що був такий, як і завжди, хіба що за вікном чорніло всіяне зорями небо.
- Боже мій милий, Гаррі, - здивувався Дамблдор. - Чим я заслужив на таку радість - твій нічний візит?
- Пане директоре… я здобув. Я дістав Слизорогів спогад.
Гаррі вийняв крихітну скляну пляшечку й показав Дамблдорові. Якусь секунду Дамблдор сидів приголомшений. А тоді його обличчя роз'яснилося широкою усмішкою.
157
|
Возможно, любительницам лёгкого, одноразового чтива и не понравится, потому... 
