Возможно, любительницам лёгкого, одноразового чтива и не понравится, потому... 
154 
Він метнувся до замку, а Гаррі побіг до Геґріда. задоволений собою.
- Йой, ти прийшов. - прохрипів Геґрід, коли відчинив двері й побачив перед собою Гаррі, що саме з'явився з-під плаща-невидимки.
- Так… а Рон і Герміона не змогли, - повідомив Гаррі. - Вони передають тобі свої співчуття.
- Нічого… то нічого… Гаррі. він був би зворушений, як би знав, що ти тут будеш…
Геґрід заридав. Він зробив собі чорну нарукавну пов'язку з ганчірки, виквецяної ваксою для взуття; очі в нього набрякли, почервоніли й розпухли.
Гаррі співчутливо поплескав його по лікті, бо вище все одно не діставав. - Де ми його поховаємо?-запитав він. - У Лісі?
- Йой, та де там. - заперечив Геґрід, витираючи сльози краєм сорочки. - Інші павуки вже не підпустять мене до свого павутиння, коли там нема Араґоґа. Так виглядає, що вони мене не з'їли тілько тому, що він їм не велів того робити! Ти годен у таке повірити, Гаррі?
Найчесніше було б відповісти «так»; Гаррі відразу пригадав ту жахливу сцену, коли вони з Роном опинилися віч-на-віч з акромантулами: тоді не виникало ані найменшого сумніву, що тільки Араґоґ міг зупинити їх, щоб вони не зжерли Геґріда.
- Ніколи такого не було, щоб я не міг зайти в оту ділянку Лісу! - похитав головою Геґрід. - Було тяжко навіть за брати звідти Араґоґове тіло… вони зазвичай пожирають своїх мертвяків, розумієш… але я хтів файно його поховати… щоб усе було якось по-людськи…
Він знову заридав, і Гаррі ще раз поплескав його по лікті, кажучи при цьому (бо відвар підказував, що саме це треба зробити):
- Коли я сюди йшов. Геґріде, то зустрів професора Слизорога.
- Йой, то ти вскочив у халепу, га?-стурбовано глянув на нього Геґрід. - Тобі не вільно бувати вечорами поза замком, я це знаю, се моя вина…
- Ні-ні, коли він почув, куди я йду, то сказав, що теж хотів би прийти й віддати останні почесті Араґоґу. - сказав Гаррі. - Він, думаю, пішов перевдягтися у відповідний одяг… і ще він обіцяв принести пляшку, щоб пом'янути Араґоґа…
- Справді?-здивовано і водночас зворушено перепитав Геґрід. - Се… се дуже файно з його боку, а також те, що він тебе не викаже. Я досі майже не мав якихось справ з Горацієм Слизорогом… а він, бач. приходить пом'янути Араґоґа… Араґодзько дуже би ся втішив…
Гаррі подумав, що Араґоґа насамперед утішила, б велика кількість їстівної плоті на кістках Слизорога, але промовчав, підійшов до заднього віконечка Геґрідової хатини й побачив там справді огидне видовище - величезного здохлого павучиська, що лежав на спині, виставивши скручені й переплетені лапи.
- Геґріде, то ми поховаємо його тут, у тебе на городі?
- Я си гадаю, що там, за гарбузами. - здушеним голосом проказав Геґрід. - Я вже си викопав… знаєш… могилку. Та й подумав, що варто сказати пару файних слів… згадати щось радісне…
Його голос затремтів і стих. Хтось постукав у двері, і він пішов відчиняти, висякавшись у свою хустинку-як-скатертинку. Слизоріг у жалобній чорній краватці і з пляшками в руках швиденько переступив поріг хатини.
- Геґріде, - почав він смутним голосом. - Прийми моє співчуття у зв'язку з твоєю втратою.
- Йой, як то файно з твого боку, - розчулився Геґрід. - Дуже тобі дєкую. І дєкую, що не покарав Гаррі…
- Мені таке й на думку б не спало, - сказав Слизоріг.
- Сумний вечір, сумний вечір… а де та бідолашна істота?
- Отамечки,-тремтячим голосом відповів Геґрід. - То може… може тоді почнемо?
Вони втрьох вийшли на город за хатою. Місяць блідо поблискував крізь дерева, і в його сяйві, що зливалося зі світлом з Геґрідового вікна, було видно Араґоґове тіло, яке лежало на краю глибоченної ями біля триметрового насипу свіжовикопаної землі.
- Розкішно, - сказав Слизоріг, підходячи до павучої голови, з якої молочними більмами зирили в небо восьмеро очей і нерухомо поблискували під місяцем дві величезні зігнуті клешні. Гаррі здалося, ніби він почув дзенькіт пляшок, коли Слизоріг нахилився над клешнями, розглядаючи величезну волохату голову.
- Не кожен може оцінити, які вони файненькі, - розчулився Геґрід, дивлячись на Слизорогову спину, і з куточків його очей викотилися сльози. - Я й не знав, Горацію, що тебе цікавлять такі створіння, як Араґоґ.
- Цікавлять? Шановний Геґріде, та я благоговію перед ними, - сказав Слизоріг, відходячи від тіла. Гаррі помітив, як блиснула пляшка, зникаючи в нього під плащем, але Геґрід, що знову витирав сльози, нічого не бачив. - То що… почнемо церемонію похорону?
154 
