187 
- Експеліармус!
Тіло Гаррі в одну мить застигло й знерухоміло; він відчув спиною мури вежі, що підперли його, наче якусь хитку статую, що не могла ні ворухнутися, ні заговорити. Він не розумів, що сталося… адже «Експеліармус»це не закляття «Вогнеморозко»…
І тут, у світлі Чорної мітки, він побачив, як полетіла дугою над фортечними мурами Дамблдорова чарівна паличка, і зрозумів… Це Дамблдор знерухомив Гаррі без мовним закляттям, і йому не вистачило частки секунди, щоб захиститися самому.
Дамблдор стояв спиною до фортечного муру, його обличчя було страшенно бліде, проте воно й далі не виявляло ні паніки, ні тривоги. Дамблдор просто подивився на того, хто його роззброїв, і сказав:
- Добрий вечір, Драко.
Мелфой ступив крок уперед і швидко озирнувся, щоб пересвідчитись, що тут немає нікого, крім нього й Дамблдора. Його очі помітили другу мітлу.
- Хто тут ще є?
- Це я хотів би тебе запитати. Чи, може, ти дієш самостійно?
Гаррі побачив, як безбарвні Мелфоєві очі знову зиркнули на Дамблдора, освітленого зеленкуватим сяйвом Мітки.
- Ні, - заперечив він.-Я маю підкріплення. Сьогодні у вашій школі є смертежери.
- Ну-ну, - сказав Дамблдор, мовби Мелфой показував йому цікавий варіант домашньої роботи. - Дуже добре. Тобі вдалося їх сюди запустити?
- Так, - засопів Мелфой. - Карочє, прямо під вашим носом, а ви й не помітили!
- Геніально, - сказав Дамблдор. - Але… вибач мені… а де ж вони? Щось ніхто тебе не підтримує.
- Вони зустріли когось із охоронців. Там унизу йде бій. Карочє, вони надовго не затримаються… а я пішов перший. Я… я мушу зробити свою справу.
- Ну, то роби, дорогенький, - лагідно сказав Дамблдор.
Запала тиша. Гаррі стояв, ув'язнений у власному невидимому й непорушному тілі й нашорошував вуха, щоб почути хоч якісь звуки віддаленої битви смертежерів, а Драко Мелфой нічого не робив, просто дивився на Албуса Дамблдора, котрий, як це не дивовижно, всміхнувся.
- Драко-Драко, ти ж не вбивця.
- Звідки ви знаєте? - огризнувся Мелфой.
Він, мабуть, зрозумів, як по-дитячому прозвучали ці слова. Гаррі побачив, як Драко почервонів у зеленкуватому сяйві Мітки.
- Ви не знаєте, на що я здатний, - рішучішим тоном заявив Мелфой, - ви не знаєте, що я вже зробив!
- Та ні, знаю, - м'яко заперечив Дамблдор. -Ти мало не вбив Кеті Бел і Рональда Візлі. Ти цілий рік відчай душно намагався вбити мене. Вибачай, Драко, але твої були надто кволі спроби… такі кволі, що я, чесно кажучи, не знаю, чи ти справді старався…
- Старався! - спалахнув Мелфой. - Я працював над цим цілий рік і сьогодні…
Десь далеко в замку Гаррі почув приглушений крик. Мелфой заціпенів і озирнувся.
- Хтось там непогано б'ється, - буденним тоном зауважив Дамблдор. - Але ти щось казав… ага, ніби ти спромігся завести в мою школу смертежерів, хоч я, зізнаюся, вважав, що це неможливо… то як це тобі вдалося?
Але Мелфой нічого не відповідав: він прислухався, що відбувалося внизу, і, здається, завмер так само, як і Гаррі.
- Може, й далі роби свою справу сам? - запропонував Дамблдор. - Що, як твою підтримку затримала моя охорона? Ти вже, мабуть, здогадався, що тут сьогодні є й члени Ордену Фенікса. Втім, навіщо тобі чиясь допомога… я без чарівної палички… і не можу захиститися.
Мелфой і далі тільки дивився.
- Розумію. - лагідно сказав Дамблдор, коли Мелфой так і не поворухнувся і не промовив ні слова. - Без них ти боїшся діяти.
- Я не боюся, блін! - гаркнув Мелфой, хоч і далі не робив ані найменшої спроби завдати Дамблдорові хоч якоїсь шкоди. - Це вам треба боятися!
- Чому це? Не думаю, Драко, що ти мене вб'єш. Убивати не так легко, як може здатися наївним людям… тож розкажи, поки чекаємо твоїх друзів… як ти їх сюди провів? Ти, мабуть, довго розробляв плани, як це зробити.
Мелфой мав такий вигляд, ніби ледве стримувався, щоб не закричати чи не виблювати. Він ковтнув слину й кілька разів набрав повні груди повітря, люто зиркаючи на Дамблдора й цілячись чарівною паличкою прямісінько йому в серце. Тоді, ніби не в змозі себе контролювати, сказав:
- Я відремонтував оту поламану щезальну шафу, що нею роками ніхто не користувався. Карочє, ту, в якій торік зник Монтеґю.
- Ага-а-а.
Дамблдор чи то зітхнув, чи застогнав. На мить він за плющив очі.
- Це розумно… їх, якщо не помиляюся, дві?
- Друга в «Борджина й Беркса»,-підтвердив Мелфой. - А між ними є, тіпа, перехід. Карочє, Монтеґю мені розказав, що коли він застряг у гоґвортській шафі, то був у якомусь, тіпа, забутті, але іноді чув, що діється в школі, а іноді - що діється в крамниці; так. наче шафа мандрувала поміж ними, але ніхто не чув його самого… карочє, пізніше він зумів вирватися звідти, бо явився, хоч ніколи не складав іспиту. Трохи не вмер від цього. Усі думали, що це класна пригода, лише я один врубався, що це означає., навіть Борджин цього не втямив… карочє. лише я зрозумів, що можна проникнути в школу за допомогою цих шаф, якщо полагодити ту, що була поламана.
187 
