199 
- Авжеж, немає значення, яка буде його зовнішність… це не т-так і важливо… але ж він б-був такий гарненький хлопчик… такий гарнесенький… і з-збирався одру житися!
- І шо ви м'аєте на увазі? - вигукнула раптом на весь голос Флер. - Як тсе, збигався одгушитися?
Місіс Візлі здивовано підняла заплакане обличчя.
- Ну… тільки те, що…
- Ви думаєте, шо Б'ілл уже не захотше зі мною одгушитися? - вимагала відповіді Флер. - Ви думаєте, шо чегез ті укуси він мене пегестане люб'ити?
- Ні, я такого не…
- Бо я не пегестану! - випросталася Флер на повен зріст і відкинула довжелезну гриву сріблястого волосся. - Шоден вовкулака не змусить мене розгюобити Б'ілла!
- Так, так, я й не сумнівалася, - пробурмотіла місіс Візлі, - просто я подумала… враховуючи, як… як він…
- Ви подумали, шо я не захотшу з ним одгушитися? Тши, може, тсього сподівалися?-вигукнула Флер, і ніздрі її затремтіли. - Шо мені до того, яка в нього зовнішність? Нам обом вистачить моєї зовнішності! Усі ці штами доводять, що мій тшоловік відвашний! І я сама це згоблю! - вона відштовхнула місіс Візлі, забравши в неї мазь.
Місіс Візлі притулилася до чоловіка й дивилася, як не схожа на саму себе Флер змащує Біллові рани. Усі мовчали. Гаррі боявся поворухнутися. Він, як і всі інші, чекав, коли місіс Візлі вибухне.
- Наша люба тітонька Мюріель, - сказала після довгої паузи місіс Візлі, - має чудову діадему… ґоблінської роботи… і я впевнена, що вона позичить цю діадему на ваше весілля. Вона страшенно любить Білла, знаєш, а діадема дуже пасуватиме до твого волосся.
- Д'якую вам, - стримано сказала Флер. - Я впевнена, шо тсе буде гагно.
А тоді… Гаррі навіть не помітив, як це сталося… обидві жінки ридали, вже обнявшись. Спантеличений, дивуючись, чи не збожеволів раптом увесь білий світ, він озирнув ся: Рон був не менш приголомшений, ніж Гаррі, а Джіні з Герміоною обмінювалися враженими поглядами.
- Ти бачиш!-пролунав напружений голос. Тонкс уважно дивилася на Люпина. - Вона все одно хоче за нього заміж, хоч він і покусаний! їй це байдуже!
- Це інша ситуація, - ледве ворушив устами Люпин, що раптом аж заціпенів. - Білл не буде справжнім вовкулакою. Ці випадки зовсім…
- Але мені теж байдуже, мені це байдуже! - схопила Тонкс Люпина за мантію й затрясла. - Я вже мільйон разів тобі казала…
І Гаррі раптом зрозумів, що означав патронує Тонкс, і її сіре волосся, і чому вона прибігла до Дамблдора, коли почула, що на когось напав Ґрейбек; Тонкс і справді була закохана, тільки не в Сіріуса…
- А я тобі казав уже мільйон разів,
- відповів Люпин, уникаючи її погляду і дивлячись у підлогу, - що я для тебе надто старий, і вбогий… і небезпечний…
- Ремусе, я завжди казала, що ця твоя позиція просто сміховинна, - втрутилася місіс Візлі, визираючи з-за плеча Флер і поплескуючи її по спині.
- Нічого не сміховинна, - наполягав на своєму Люпин. -Тонкс заслуговує молодого й дужого.
- Але ж вона хоче тебе, -ледь-ледь усміхнувся містер Візлі. - До того ж, Ремусе, молоді й дужі чоловіки не завжди такими залишаються. - Він засмучено показав на свого сина, що лежав між ними.
- Зараз… не час це обговорювати, - відповів Люпин і збентежено озирнувся, намагаючись ні на кого не дивитися. -Дамблдор помер…
- Дамблдор був би просто щасливий, якби знав, що в світі стало хоч на крихту більше любові, - зронила професорка Макґонеґел, і тут знову відчинилися двері й уві йшов Геґрід.
Ті місця його обличчя, що не заросли волоссям та бородою, були вогкі й напухлі; він здригався від ридань, три маючи в руці свою плямисту хустинку-як-скатертинку.
- Я… я си все зробив, пані професорко, - ледве вимовив він. - 3-забрав його. Професорка Спраут повкладала діточок у ліжка. Професор Флитвік ще си лежить, але каже, що з ним усьо буде файно, а професор Слизоріг просив переказати, що міністерство вже поінформоване.
- Дякую, Геґріде, - сказала професорка Макґонеґел, негайно вставши й обвівши поглядом усіх, хто зібрався навколо Біллового ліжка. - Мушу зустріти представників міністерства, коли вони сюди прибудуть. Геґріде, передай вихователям гуртожитків… Слизоріг хай представляє Слизерин… що я негайно хочу їх бачити у своєму кабінеті. Ти теж приходь.
Геґрід кивнув, розвернувся й почовгав з палати, а Макґонеґел подивилася на Гаррі.
- Гаррі, перед зустріччю з ними, я хотіла б поговорити з тобою. Ходімо…
Гаррі встав, пробурмотів Ронові, Джіні й Герміоні: «Бувайте», - і вийшов за професоркою Макґонеґел з палати. У коридорах було безлюдно й тихо, і лише вдалині лунала пісня фенікса.
199 
