203 
- Гаррі, я сьогодні вранці в бібліотеці щось знайшла…
- Р.А.Б.? - запитав Гаррі й випростався.
Він не відчував такого, як колись, збудження, цікавості, палкого прагнення дістатися до самого дна таємниці; він просто знав, що необхідно з'ясувати правду про істинний горокракс, перш ніж він вирушить далі по тій темній і звивистій стежці, що простяглася перед ним, по стежці, на яку вони ступили разом з Дамблдором і яку тепер він повинен був пройти сам. Десь має бути не менше, як чотири горокракси. і кожен треба знайти І знищити, бо лише після того з'явиться хоч якась можливість убити Волдеморта. Гаррі подумки промовляв їхні назви, ніби таким чином міг хоч якось до них наблизитися: "медальйон… чашка… змія… щось від Ґрифіндора чи Рейвенклов… медальйон… чашка… змія… щось від Ґрифіндора чи Рейвенклов…"
Ця мантра пульсувала в свідомості, коли Гаррі лягав спати, І його сни були сповнені чашок, медальйонів та загадкових предметів, до яких він ніяк не міг добутися, хоч Дамблдор і пропонував Гаррі мотузяну драбину, що перетворювалася на змій одразу, як він починав по ній лізти…
На другий день після смерті Дамблдора Гаррі показав Герміоні записку з медальйона, і хоч вона відразу й не розпізнала, щоб ці ініціали належали якомусь маловідомому чаклунові, про якого вона могла десь читати, однак тепер бігала в бібліотеку значно частіше, ніж треба людині, яка не має домашніх завдань.
- Ні, - сказала вона сумно, - Гаррі. Я намагалася, але нічого так і не знайшла… є двоє доволі відомих чаклунів з такими ініціалами… Розалінда Антігона Банґз… Руперт «Аксебанґер» Брукстентон… але вони тут не підходять. Судячи з тієї записки, особа, що викрала горокракс, знала Волдеморта, а я не можу знайти навіть мізерних свідчень, що Банґз чи Аксебанґер мали з ним щось спільне… Ні, власне кажучи, йдеться про… Снейпа.
Вона страшенно нервувалася, коли мусила вимовляти це ім'я.
- І що з ним? - гірко спитав Гаррі, знову падаючи в крісло.
- Тільки те, що я мала рацію у цій історії з Напівкровним Принцом, - невпевнено сказала вона.
- Герміоно, а ти можеш не сипати мені сіль на рану? Знаєш, як мені самому зараз погано?
- Ні… ні… Гаррі, я не це мала на увазі! - негайно заперечила вона, озираючись, чи ніхто їх не підслуховує. - Просто я мала рацію, що той підручник колись був пов'язаний з Айліною Принц. Розумієш… вона - Снейпова мати!
- Я бачив, що вона не красуня, - і собі докинув Рон. Герміона пропустила його слова повз вуха.
- Я переглянула всі старі «Віщуни», і там було крихітне повідомлення, що Айліна Принц виходить заміж за Тобіаса Снейпа, а пізніше ще одне повідомлення про те, що вона народила…
- …вбивцю, - зронив Гаррі.
- Так, - погодилася Герміона. - Отже… я мала рацію. Снейпові подобалося бути «напівпринцом», розумієш? Судячи з повідомлення у «Віщуні», Тобіас Снейп був маґлом.
- Усе сходиться. - замислився Гаррі. - Він випинав чистокровну лінію свого родоводу, щоб мати змогу крутитися біля Луціуса Мелфоя та інших типів… він такий самий, як Волдеморт. Мати-чистокровка, батько - маґл… Соромився свого походження, прагнув, щоб його боялися, вдавався для цього до темних мистецтв, вигадав собі ефектне нове ім'я… Лорд Волдеморт… Напівкровний Принц…, і як Дамблдор не розумів?…
Він замовк і задивився у вікно. Ніяк не міг перестати думати про ту непростиму Дамблдорову довіру до Снейпа… а Герміона щойно нагадала, що й він, Гаррі, піймався на подібний гачок… попри явну лиховісність тих нашкрябаних закарлючок-заклять, він відмовлявся думати погано про такого розумного хлопця, що так багато йому до поміг… Допоміг йому… зараз ця думка пекла мов рана…
- Я досі не збагну, чого він тебе не заклав за те, що ти користувався тим підручником, - здивувався Рон. - Він же ж мусив знати, де ти всього набрався.
- Він знав, - гірко буркнув Гаррі. - Він дізнався тоді, коли я вжив «Сектумсемпру». Йому й виманології не треба було… а може, він збагнув ще раніше, коли Слизоріг почав хвалитися моїми блискучими успіхами у вивченні настійок… тільки навіщо він залишав свій старий підручник у шафі?
- Але ж чому він тебе не заклав?
- Навряд чи він хотів, щоб його ім'я пов'язували з тим підручником,-сказала Герміона.-Навряд чи Дамблдорові це сподобалося б, якби він довідався. Навіть, якби Снейп заперечував, що підручник належить йому, Слизоріг одразу впізнав би його почерк. Так чи так, але книжка лишилася в колишньому Снейповому класі, а Дамблдор знав, що Принц-прізвище його матері, у цьому я не сумніваюся.
203 
