201 
- Нам треба порадитися з опікунами, - запропонував писклявим голосочком професор Флитвік; на лобі в нього був великий синець, але, судячи з усього, він цілком одужав після того, як зомлів у Снейповім кабінеті. - Слід дотримуватися встановленого порядку. Таке рішення не можна приймати зопалу.
- Геґрід є, ти щось нічого не кажеш, - звернулася до нього професорка Макґонеґел. -А як на твою думку-чи можна залишати Гоґвортс відкритим?
Геґрід, який під час їхньої розмови мовчки схлипував у свою плямисту хустинку-як-скатертинку, підняв на бряклі червоні очі й прохрипів:
- Йой, та я не знаю, пані професорко… най то вирішують вихователі гуртожитків і директорка…
- Професор Дамблдор завжди цінував твою думку, - лагідно сказала Макґонеґел, - і я її ціную.
- Ну, я залишаюся, - сказав Геґрід, з очей якого й досі текли сльози, величезними краплями зрошуючи кошлату бороду. - Се мій дім, се був мій дім, відколи мені було тринадцять. І якщо будуть діточки, що схочуть, аби я їх учив, я се робитиму. Але… йой, я не знаю… Гоґвортс без Дамблдора…
Він зайшовся плачем і знову затулився хустинкою, а всі принишкли.
- Ну що ж, - сказала професорка Макґонеґел і виглянула з вікна на подвір'я, перевіряючи, чи не прибув міністр, -тоді я мушу погодитися з Філіусом, що найкраще буде порадитися з опікунами, які й вирішать остаточно.
Тепер щодо відправки учнів додому… є думка, що краще це зробити раніше, ніж пізніше. Якщо буде потрібно, ми домовимося, щоб «Гоґвортський експрес» прибув уже завтра…
- А як же похорон Дамблдора? - втрутився нарешті в розмову Гаррі.
- Ну… - затнулася професорка Макґонеґел, бо голос її затремтів,-я… я знаю, що Дамблдор хотів, щоб його по ховали тут, у Гоґвортсі…
- Отже, так воно й буде?-сердито запитав Гаррі.
- Якщо в міністерстві вважатимуть, що так буде доречно, - пояснила професорка Макґонеґел. - Жоден інший директор чи директорка не були…
- Жоден інший директор чи директорка не зробили сій школі стілько всього файного, - прохрипів Геґрід.
- Гоґвортс має бути місцем останнього спочинку Дамблдора, - заявив професор Флитвік.
- Безперечно, - погодилася професорка Спраут.
- Але в такому разі, - сказав Гаррі, - ви не повинні відправляти учнів додому раніше, ніж відбудеться похорон. Вони ж захочуть з ним…
Останнє слово застрягло йому в горлі, але професорка Спраут договорила за нього.
- …попрощатися.
- Добре сказано,-пискнув професор Флитвік.-Просто чудово сказано! Наші учні повинні віддати останню шану як годиться. А додому їх можна відправити й після цього.
- Підтримую, - сказала професорка Спраут.
- Я гадаю… що так… - досить нервово погодився Слизоріг, а Геґрід замість згоди просто заридав.
- Він уже прибув, - повідомила раптом професорка Макґонеґел, виглядаючи у вікно. - Міністр… і з ним, здається, ціла делегація…
- Пані професорко, можу я вийти? - відразу запитав Гаррі.
Він не мав ані найменшого бажання розмовляти з Руфусом Скрімджером.
- Можеш,-відповіла професорка Макґонеґел, - швиденько.
Вона підійшла до дверей і відчинила їх перед ним. Гаррі збіг по гвинтових сходах, потім помчав безлюдним коридором; він залишив плаща-невидимку на астрономічній вежі, але це не мало значення. Ніхто в коридорах не бачив, як він біжить; не було навіть Філча, місіс Норіс чи Півза. Він не зустрів ані душі, поки не завернув у перехід, що вів до ґрифіндорської вітальні.
- Це правда? - прошепотіла Гладка Пані, коли він до неї підбіг. - Це таки правда? Дамблдор… загинув?
- Так, - відповів Гаррі.
Гладка Пані заголосила й відхилилася, пропускаючи його, навіть не питаючи пароль.
Як і передбачав Гаррі, вітальня була набита учнями. Усі принишкли, коли він проліз крізь отвір за портретом. Дін і Шеймус сиділи неподалік: це означало, що в спальні нікого не було, чи майже нікого. Нічого не кажучи, не дивлячись нікому у вічі, Гаррі пройшов усю вітальню й зайшов у двері до хлопчачих спалень.
Як він і сподівався, там на нього чекав Рон, що вдягнений сидів на ліжку з чотирма стовпчиками. Гаррі сів на своє, і якусь мить вони просто дивилися один на одного.
- Вони кажуть, що треба закривати школу, - повідомив Гаррі.
- Люпин припускав, що таке може бути, - відповів Рон. Запала тиша.
- І що? - ледь чутно запитав Рон, ніби боявся, що їх підслухають меблі. - Чи ви знайшли його? Здобули? Той… горокракс?
Гаррі заперечно похитав головою. Усе, що відбувалося коло того чорного озера, тепер здавалося якимось давнім жахіттям; невже це справді сталося всього кілька годин тому?
201 
