66 
І він плюнув на підлогу просто біля Оґденових ніг. Морфін знову загиготів. Меропа мовчала, зіщулившись біля вікна, голова її похилилася, а лице ховалося за довгим прямим волоссям.
- Пане Ґонт, - провадив своє Оґден, - боюся, що ні ваші, ні мої предки не мають жодного стосунку до цієї справи. Я тут з приводу Морфіна, Морфіна та маґла, з яким він зіткнувся вчора пізно ввечері. За нашою інформацією, - він звірився з сувоєм пергаменту, - Морфін наслав на цього маґла пристріт або чари, внаслідок чого маґла обсипало болючою кропивницею.
Морфін захихотів.
- Спокійно, хлопче,-гаркнув Ґонт парселмовою, і Морфін знову замовк.
- Ну, то й що, як він це зробив, га?-виклично запитав у Оґдена Ґонт. - Я припускаю, тому маґлові вже почистили його прищаву пику, а за одно й пам'ять…
- Мова не про це, пане Ґонте, - наполягав Оґден. - Це був нічим не спровокований напад на беззахисного…
- Еге ж! Та я впізнав у тобі маґлолюба. відразу як тебе побачив, - глузливо вишкірився Ґонті знову плюнув на підлогу.
- Ця розмова ні до чого не приведе. - рішуче сказав Оґден. - Поведінка вашого сина доводить, що він анітрохи не кається. - Він знову зазирнув у пергамент. - Морфін має прибути на розгляд його справи чотирнадцятого вересня, щоб відповісти на звинувачення у застосуванні чарів на очах у маґла і спричинення образи та страждань цьому маґ…
Оґден зненацька замовк. Крізь відчинене вікно долинули брязкіт, цокіт копит і голосний сміх. Звивистий шлях до села, очевидно, пролягав досить близько від гаю, в якому стояла ця хатина. Ґонт завмер, вирячивши очі, й прислухався. Морфін засичав й повернувся в бік того гамору з пожадливим виразом. Меропа підняла голову. Гаррі побачив, що її обличчя страшенно зблідло.
- Боже мій, яка гидота! - продзвенів дівочий голос, який так виразно було чути крізь відчинене вікно, ніби дівчина стояла в цій кімнаті. -Томе, невже твій батько не міг цю халупу знести?
- Вона не наша, - озвався юнацький голос. - Нам належить усе по той бік долини, а ця хатина - власність старого волоцюги Ґонта та його дітей. Його син несповна розуму, послухала б ти, що про них розповідають у селі…
Дівчина розсміялася. Брязкіт і цокіт наближалися. Морфін хотів було встати з крісла.
- Сиди, - погрозливо просичав його батько парселмовою.
- Томе, - знову пролунав дівочий голос, цього разу так близько, що вони вже явно мусили бути біля самої хатини, - може, я помиляюся… невже хтось прибив до дверей змію?
- Господи, справді! - здивувався юнак. - Це того сина робота, про якого я тобі казав, що в нього не все нормально з головою. Не дивися на це, люба Сесіліє. Брязкіт і цокіт почали віддалятися.
- "Люба", - прошепотів Морфін парселмовою, дивлячись на свою сестру. - Він назвав її "люба". Отже, він тебе не захоче.
Меропа стояла біла-білісінька. аж Гаррі здалося, що вона от-от зомліє.
- Що таке?- різко запитав Ґонт, також парселмовою. поглядаючи то на сина, то на дочку. - Що ти сказав. Морфіне?
- Вона любить дивитися на того маґла, - пояснив Морфін, зловісно втупившись у перелякану сестру. - Коли він проїжджає, вона завжди в садку, підглядає за ним з-за живоплота. А минулої ночі…
Меропа благально засмикала головою, але Морфін безжально повів далі:
- Висунулася з вікна, чекаючи, коли він їхатиме додому.
- Висунулася з вікна, щоб подивитися на маґла? - спокійно перепитав Ґонт.
Уся трійця Ґонтів, здавалося, забула про Оґдена, спантеличеного й роздратованого черговою порцією незбагненного сичання та скрипу.
- Це правда?-Ґонт погрозливо підійшов на один-два кроки до смертельно переляканої дівчини. - Моя дочка… чистокровний нащадок Салазара Слизерина… запрагнула мерзенного, брудножильного маґла?
Меропа несамовито закрутила головою, втискаючись у стіну. Видно було, що слова застрягли їй у горлі.
- Але я йому, батьку, показав!-хихикнув Морфін. - Я йому таке втнув, коли він проїжджав! Він уже не був такий гарний, коли його всього обсипало кропивницею, правда, Меропо?
- Ти, мала паскудна сквибко, брудна зраднице роду!-заревів Ґонт, втрачаючи контроль над собою, і його пальці зімкнулися на доччиному горлі. Гаррі й Оґден одночасно закричали:
- Ні!
Оґден підняв чарівну паличку й крикнув:
- Релашіо!
Ґонта відкинуло від дочки: він зачепився за стілець і гепнувся спиною об підлогу. Морфін люто заревів, вистрибнув зі свого крісла й кинувся на Оґдена, розмахуючи закривавленим ножем і безладно вистрілюючи з чарівної палички різними закляттями.
66 
