очень нудно 
60 
Нічого не сталося. Рон, який обмацував складки вилинялих штор, був розчарований.
— Оце й усе? Його тут нема?
— Він може й досі тут бути, але зачаклований протизаклят—тями, — пояснила Герміона. —Тобто чарами, що перешкоджають викликати його магічним шляхом.
— Волдеморт наклав подібні чари на кам'яну чашу в печері, — пригадав Гаррі, що теж не зміг викликати фальшивий медальйон.
— То як же нам його знайти? —запитав Рон.
— Пошукаємо вручну, — відповіла Герміона.
— Чудова ідея, — закотив очі Рон й поновив обмацування штор.
Понад годину вони обшукували кімнату, та врешті—решт були змушені визнати, що медальйона в ній нема.
Сонце вже зійшло; його проміння сліпило їх навіть крізь запорошені вікна сходового майданчика.
— Він може бути захований деінде в будинку, — підба дьорливим тоном сказала Герміона, коли вони спускалися по сходах. У ній наростала рішучість, тоді як Гаррі з Роном помалу занепадали духом. — Зумів Реґулус знищити медаль йон чи ні, але йому треба було ховати його від Волдеморта, правда? Пам'ятаєте всі ті жахливі штуки, яких нам доводило ся позбуватись, коли ми тут були минулого разу? Годинник, що шпурлявся шурупами, або старі мантії, що намагалися задушити Рона? Можливо, Реґулус поставив їх для захисту схованки з медальйоном, хоч ми того не усвідомили в… в…
Гаррі й Рон подивилися на неї. Вона завмерла з піднятою ногою і з таким безглуздим виглядом, наче її щойно обробили забуттятусом; навіть очі розфокусувалися.
— …в той час, —закінчила вона пошепки фразу.
— Щось не так? — стривожився Рон.
— Ми знайшли медальйон.
— Що? — вигукнули разом Гаррі й Рон.
— У вітальні в шафі. Ніхто не міг його відкрити. А ми…
ми…—
Гаррі наче хто бухнув цеглиною. Він пригадав: він навіть тримав ту штуку в руках, коли вони по черзі намагалися її відкрити. її ще потім кинули в мішок з непотребом разом з тютюнницею, де був порошок для бородавок, та з катеринкою, від музики якої всі засинали…
— Крічер тоді багато чого від нас заникав, — пригадав Гаррі. Це був єдиний шанс, їхня єдина слабка надія, і він збирався до останнього чіплятися за цю соломинку. — У нього там був цілий склад різного мотлоху в комірчині біля кухні. Ходімо.
Перестрибуючи через дві сходинки, він побіг сходами вниз, друзі кинулися за ним. У коридорі вони наробили такого галасу, що розбудили портрет Сіріусової матері.
— Нечисть! Бруднокровці! Мерзота! —верещала вона, та вони вже влетіли в розташовану в підвалі кухню й захряс нули за собою двері.
Гаррі перебіг приміщення, зупинився біля Крічерового буфета й шарпнув дверцята. Там було кубло зі старих брудних ковдр, у якому колись спав ельф—домовик, проте блискучих дрібничок, що їх любив збирати Крічер, вони не виявили. Там узагалі нічого не було, крім старої книжки під назвою "Шляхетність природи: чаклунська генеалогія". Не вірячи власним очам, Гаррі схопив ковдри й почав їх трусити. Дохла миша випала й зловісно покотилася по підлозі. Рон застогнав і впав на кухонний стілець, а Герміона заплющила очі.
— Це ще не все, — буркнув Гаррі і голосно покликав: — Крічере!
Щось гучно ляснуло, і ельф—домовик, якого Гаррі так неохоче перебрав як спадщину від Сіріуса, виник хтозна—звідки перед холодним і порожнім каміном: крихітний, пів—людського зросту заввишки, з обвислою складками блідою шкірою і білим волоссям, що густо стирчало з кажанячих вух. Він і досі носив на стегнах ту саму брудну ганчірку, що й у день їхньої першої зустрічі, а зневажливий погляд, яким він зміряв Гаррі, свідчив, що його ставлення до нового власника змінилося не більше, ніж його костюм.
— Хазяїне, —проквакав Крічер і низько вклонився, бурмочучи під ніс:
— Знову в старому будинку моєї хазяєчки зрадник роду Візлі з бруднокровкою…
— Я тобі забороняю називати будь—кого "зрадником роду" чи "бруднокровкою", — прогарчав Гаррі. Навіть якби ельф і не видав Сіріуса Волдемортові, Гаррі все одно вважав би, що ця істота з довгим, схожим на хобот, носом і налитими кров'ю очима мерзенна й бридка.
— Маю до тебе питання, —подивився Гаррі на ельфа й серце його закалатало,—і наказую відповідати правдиво. Зрозумів?
— Так, хазяїне, —Крічер вклонився ще нижче. Гаррі бачив, як беззвучно ворушаться його губи, поза сумнівом, шепочучи образи, які йому заборонили промовляти вголос.
— Два роки тому, — почав Гаррі, серце в якого мало не вилітало з грудей, —у вітальні нагорі був великий золотий медальйон. Ми його тоді викинули. Ти його вкрав?
60 
