очень нудно 
35 
Вчився він також відмінно. Завжди був першим або другим у класі за успішністю. Приязним, щирим і не самовпевненим. У будь-якій одежі мав охайний, стильний вигляд, як личить добре вихованій людині. Навіть коли справляв малу нужду, здавався елегантним. У світі рідко трапляються такі люди. Звісно, і різними видами спорту захоплювався, і брав активну участь у житті школи. Ходила чутка, що дружив з найпопулярнішою дівчиною нашого класу, але чи це правда — я не знав. Учителі були від нього в захопленні. А після дня відкритих дверей навіть матері нашого класу піддалися його чарам. Ось такою він був людиною. А проте для мене залишалося загадкою, які думки в голові у нього.
Так само, як і на екрані.
Тож на якого біса мені платити гроші за таке кіно?
Я кинув газету у відро для сміття і крізь легку снігову завісу повернувся до готелю. Проходячи через фойє, зиркнув на конторку реєстрації, але знайомої дівчини не побачив. Мабуть, кудись пішла на перерву. Я зайшов у куток для відеоігор і кілька разів зіграв у «Пекмана і Галактику» [9]. Вміло скомпонована, але невротична гра. Крім того, занадто войовнича. Але час пожерти здатна.
Потім я вернувся у номер і взявся читати книжку.
День видався нікудишнім. Коли мені обридло читати книжку, я дивився на сніг за вікном. Сніг падав цілісінький день. Усе сипав і сипав. Що я аж дивувався: ого, скільки снігу може нападати з неба за один день! О дванадцятій я спустився у готельний кафетерій і пообідав. Потім знову вернувся в номер, читав книжку і споглядав сніг за вікном.
А все-таки день марно не пропав. О четвертій, коли я читав книжку, у двері хтось постукав. Я відчинив їх, дивлюсь — на порозі стоїть знайома дівчина з реєстратури. З окулярами на носі і в блакитній фланелевій куртці. Вона прослизнула, немов тінь, крізь прочинені двері в кімнату і хутко зачинила їх за собою.
— Якби мене тут застали, то негайно вигнали б з роботи! У нашому готелі щодо цього страх які суворі правила, — сказала вона.
Окинувши поглядом номер, вона сіла на диван і розправила поділ спіднички на колінах. І глибоко зітхнула.
— Зараз у мене перерва, — сказала вона.
— Я збираюсь випити пива. А ти що будеш?
— Нічого не треба. Часу обмаль, — відповіла вона. — А що ви робите весь день у номері?
— Та нічого особливого. Час гаю. Книжку читаю, сніг споглядаю, — відповів я, наливаючи у склянку пиво, добуте з холодильника.
— Яку книжку?
— Про іспанські війни. Вони описані там від початку до кінця. І наводять на багато різних думок.
Іспанські війни справді повчальні. Саме такі відбувалися в далекому минулому.
— Тільки не подумайте про мене чогось дивного! — раптом сказала вона.
— Дивного? — перепитав я. — Що ти маєш на увазі? Що зайшла до мене в номер?
— Ага.
Я присів на краю ліжка зі склянкою в руці.
— Нічого дивного я про тебе не думаю. Звісно, трохи збентежився. Але радий, що ти прийшла. Я тут з нудьги помирав і так мені хотілося з ким-небудь поговорити…
Підвівшись з дивана, вона стала посеред кімнати, легко скинула блакитну куртку й повісила її, щоб не зім’яти, на спинку стільця. Потім підійшла до мене і присіла поруч на ліжку, стуливши коліна докупи. Без куртки вона здалася мені чомусь слабкою та уразливою. Я обійняв її за плечі. Вона поклала голову мені на плече. Чарівний запах. Акуратно випрасувана білосніжна блузка. Так тривало, напевне, хвилин п’ять. Під моєю рукою, з головою на моїм плечі, заплющивши очі, вона тихо, ніби уві сні, дихала. І тільки сніг безперестанку сипався, заглушуючи міський шум. Панувала цілковита тиша.
«Мабуть, вона втомилась і захотіла де-небудь перепочити», — майнула думка. І я став для неї прихистком. Мене пройняв жаль до неї. Бо я подумав, що несправедливо, коли така молода і вродлива дівчина так виснажується. Та якщо добре поміркувати, в цьому немає нічого несправедливого. Адже втома приходить незалежно від віку і від того, людина вродлива чи неприваблива. Так само, як дощ, грім, землетрус або повінь.
Хвилин через п’ять вона підвела голову, встала й одягла куртку. І знову присіла — тепер на дивані. І все гралася перснем на мізинці. У куртці вона знову здалася мені трохи напруженою і далекою.
Сидячи на ліжку, я дивився на неї.
— Послухай, — сказав я. — Хочу спитати тебе про той дивний випадок на шістнадцятому поверсі. Тоді ти не робила чогось незвичного? Перед тим, як у ліфт сіла, або вже в самому ліфті?
35 
