173 
— Нема за що, — озвався Джонні, й далі роздивляючись газетну вирізку. — Минулої суботи — Куртерс-Нотч, а цієї має бути Джексон. Ніколи не чув про таке. Щось невеличке, еге?
— Зовсім маленьке містечко, — підтвердив О’Доннелл. — Був лижний курорт, але прогорів. Багато людей лишилося без роботи. Ще там переробляють деревину, тримають сякі-такі ферми. Але йому, прости Господи, і в ту діру треба. Балакає з ними. Вислуховує їхню жіноту. А ви самі звідки з Мену, Джонні?
— З Льюїстона, — збрехав Джонні.
В газеті було написано, що Грег Стілсон зустрінеться з усіма охочими в місцевій громадській залі.
— Чи не на лижах кататися приїхали, га?
— Ні, я не так давно пошкодив ногу. Які там тепер лижі. А тут я проїздом. Дякую, що показали. — Джонні віддав вирізку. — Дуже цікаво.
О’Доннелл дбайливо поклав її до інших паперів. Ото й усе, що було в нього за душею: порожній бар, удома пес, навчений накидатися на людей, та ще Грег Стілсон. Грег, що колись побував у його пивниці.
Зненацька Джонні захотілося цю ж мить умерти. Коли його особливий хист — це дар божий, тоді бог просто небезпечний безумець, якого слід зупинити. Якщо бог хоче смерті Грега Стілсона, то чом не задушив його пуповиною ще при народженні? Чом не зробив так, щоб він удавився шматком м’яса? Не вбив його електричним струмом, коли той настроював радіоприймача? Не втопив у плавальному басейні? Чом скинув цю брудну роботу на Джонні Сміта? Наче рятувати світ — то не його божий обов’язок, хай це роблять екстрасенси, хай викручуються як знають. І раптом Джонні вирішив, що залишить Грега Стілсона жити й тим плюне богові межи очі.
— Вам як, Джонні, нічого? — спитав О’Доннелл.
— Що?… А-а, та ні, все гаразд.
— А то ви якось дивно змінилися на виду.
Чак Четсворт сказав тоді: «Я вбив би його. Бо якби не вбив, то мене б аж довіку переслідували ті мільйони людей, яких він винищив».
— Мабуть, заблукав десь думкою, — відповів Джонні. — Хочу вам сказати, що мені було дуже приємно випити з вами.
— Так само й мені з вами, — сказав О’Доннелл, видимо потішений. — Більше б таких людей до нас заїжджало. А то, знаєте, сунуть без зупинки на ті лижні курорти. В модні місця. От куди гроші плавом пливуть. Якби я знав, що заїжджатимуть і до мене, зробив би тут усе їм до вподоби. Ну, знаєте, плакати з краєвидами Швейцарії і Колорадо. Камін. Заправив би автомат платівками з рок-н-ролом замість цього лайна. Та я б… я б, знаєте, з якою охотою… — Він здвигнув плечима. — Чорт мене бери, я ж не гірший за інших.
— Звісно, що ні, — сказав Джонні, злазячи з високого сидіння й думаючи про пса, навченого кидатися на людей, і про сподівання хазяїна колись нацькувати його на клятого злодія-хіпаря.
— Ви розкажіть своїм знайомим про мій бар, хай приїздять, — попросив О’Доннелл.
— Неодмінно, — сказав Джонні.
— Гей, Діку! — знов заволала одна з п’яничок за столиком. — Ти знаєш, що таке чемне обслуговування?
— Щоб ти луснула! — гарикнув О’Доннелл, наливаючись кров’ю.
— Та розтуди тебе! — відгукнулася Кларіс і захихотіла.
Джонні тихенько вислизнув надвір, де вже починалася справжня хурделиця.
8
Спинився він у готелі «Холідей» у Портсмуті. Повернувшись того вечора, він сказав портьє, щоб на ранок йому приготували рахунок.
У своєму номері він сів до безликого готельного письмового стола, виклав на нього весь запас поштового паперу й узяв дешевеньку готельну ручку. В голові гупало, але він мав написати листи. Його раптовий внутрішній бунт — чи що воно там було — вже минув. Недовершена справа Грега Стілсона лишилася.
«Я збожеволів, — подумав він. — Інакше й не скажеш. Зовсім зсунувся з глузду». Йому вже ввижалися газетні заголовки: Екстрасенс стріляє в конгресмена… Грег Стілсон — жертва маніяка… Куля вкорочує віку представникові Нью-Гемпширу… Ну, а для «Всепроникного погляду» то буде справжнє свято. Самозваний ясновидець убиває Стілсона. 12 відомих психіатрів пояснюють причини. А збоку, можливо, й Дісова колонка, де той розповість, як Джонні погрожував, що візьме рушницю й пристрелить його, мов браконьєра.
Божевільний…
Борг лікарні сплачено, та після цієї історії залишиться особливий рахунок, за яким муситиме платити батько. Йому та його новій дружині доведеться ще багато днів по тому жити у відсвітах лихої слави Джонні. Посиплються листи, сповнені ненависті. Всіх, кого він знав, піддадуть допитам — Четсвортів, Сема Вейзака, шерифа Беннермена… Сейру? Ну, до Сейри, може, й не доберуться. Зрештою, не в президента ж він стрілятиме. Принаймні в теперішнього. У нас тут багато хто побоїться сказати про це вголос, а от я не боюся. Скажу так, як є, і хай усі чують. Настане день, коли Грега Стілсона оберуть президентом.
173 
