Последние отзывы

  386  

— Ти розумієш, що мусить статися завтра, ні?

Енді вчепився в приклад КЛОДЕТТ. Наразі це була достатньо промовиста відповідь.

— Скоріш за все, вони прибудуть одягнені в бронежилети, отже, якщо нам доведеться воювати, цілься в голови. Ніяких отих одиночних, поливай їх на всі заставки. А якщо дійде до того, що вони почнуть нас перемагати… ти ж знаєш, що тоді станеться, так?

— Так.

— До кінця, Сендерсе? — Майстер підняв собі перед очі гаражний пульт і освітив його ліхтарем.

— До кінця, — погодився Енді, торкнувшись пульта дулом КЛОДЕТТ.

17

Оллі Дінсмор зненацька прокинувся серед поганого сну, розуміючи, що трапилося щось зле. Він лежав у ліжку, дивлячись у сірість, створювану першим, таким, трохи ніби бруднуватим світлом, що линуло крізь вікно, і намагався переконати себе, що це був просто неприємний сон, просто звичайний кошмар, якого він тепер не міг як слід пригадати. Вогонь і крики, от і все, що він запам'ятав.

«Не просто крики. Верещання».

На столику поряд з його ліжком цокотів дешевий будильник. Він ухопив його в руки. За чверть шоста, а жодного звуку від батька, який мусив би вже ходити по кухні. Ще більш промовисте — не чути запаху кави. Батько завжди був уже на ногах і цілком одягнений щонайпізніше о чверть по п'ятій («Корови чекати не можуть» — улюблена приказка Алдена Дінсмора), а о пів на шосту в нього вже кипіла кава.

Та не цього ранку.

Оллі встав і натягнув учорашні джинси.

— Тату?

Відповіді не було. Тиша, лише цокотіння будильника та — віддаля — мукання однієї, чимось незадоволеної корови. Страхом йому скувало тіло. Він переконував себе, що для цього нема ніяких причин, що його родина — повна і цілком щаслива ще якийсь тиждень тому — витримувала всі трагедії, призначені їм Богом, принаймні поки що. Він себе переконував, але сам собі не вірив.

— Тату?

Генератор позаду дому все ще працював і, зайшовши до кухні, він побачив зелені індикатори і на мікрохвильовці, і на плиті, але кавоварка «Містер Кофі»^[431] стояла темна, порожня. І у вітальні також було пусто. Коли минулого вечора Оллі йшов спати, батько дивився телевізор, телевізор працював і зараз, щоправда, з вимкнутим звуком. Якийсь кручений хлоп демонстрував нову, покращену ганчірку «ШемВау»^[432]: «Ви витрачаєте по сорок баксів щомісячно на паперові рушники і викидаєте таким чином гроші на вітер», — торохтів той кручений на вигляд парубок з якогось іншого світу, де такі речі щось значили.

«Він пішов з хати. Годує корів, от і все».

Але хіба він не вимкнув би телевізор, щоб економити електрику? Газовий балон у них стояв великий, але ж і він не вічний.

— Тату?

Так і нема відповіді. Оллі підійшов до вікна і подивився на корівник. І там нікого. Тривога його зростала, він пройшов коридором у задню половину будинку, до кімнати батьків, збираючись із духом, щоб постукати в двері, проте в цьому не виявилося потреби. Двері були розчахнуті навстіж. Велике двоспальне ліжко стояло неприбране (батькові очі були влаштовані так, що переставали помічати безпорядок, щойно він виходив з корівника), але порожнє. Оллі вже було мало не відвернувся, та раптом помітив щось, що його налякало. Весільний портрет Алдена й Шеллі висів тут, на стіні, скільки себе пам'ятав Оллі. Тепер його там не було, лише світліший прямокутник шпалер залишився на тому місці, де він висів.

«Нічого страшного в цьому нема».

Але ж було.

Оллі пройшов коридором далі. Там були ще одні двері, і вони, які ще минулого року стояли завжди прочинені, тепер були закриті. До них було приліплене щось жовте. Записка. Ще до того, як достатньо наблизитись, щоб її прочитати, Оллі впізнав батьківський почерк. А як же інакше; чимало цидул, написаних цими кривулястими великим літерами чекало на нього і Рорі, коли вони повертались додому зі школи, і всі ті записки закінчувалися однаково.

«Підмести в корівнику, а тоді вже гратися. Просапати помідори, а тоді вже гратися. Зняти білизну, що її мати випрала, та не виваляти в пилюці. А тоді вже гратися».

«Ігри закінчились», — подумав Оллі понуро.

А потім надія зблиснула в його мозку: може, він дивиться сон? Чому б ні? Після загибелі брата від рикошету і самогубства матері хіба не могло йому наснитися, ніби він прокинувся в порожньому домі?

Знову замукала корова, і навіть це її мукання прозвучало, немов уві сні.

  386