очень нудно 
388 
Ні, тільки-но почнуть прибувати люди з-поза Купола, він піде туди, де поховали маму, і викопає поряд нову яму. Робота позбавить його думок, і коли надійде ніч, можливо, він зможе заснути.
Киснева маска дідуся Тома висіла на гачку на дверях ванної кімнати. Це мати її добре випрала і повісила тут хтозна-навіщо. Задивившись на маску, він раптом все цілком усвідомив, і це було так, ніби на мармурову підлогу перекинули піаніно. Оллі ляснув долонями, затулив собі обличчя і, сидячи на кришці унітазу, почав розхитуватись туди-сюди, нарешті він заридав.
18
Лінда Еверет спакувала дві великих торби консервів, хотіла було їх виставити за двері кухні, та потім вирішила залишити в коморі, поки вона, Терсі й діти не будуть цілком готові. І дуже зраділа цьому, побачивши, як під'їзною алеєю до будинку наближається отой Тібодо. Цей молодик лякав її не на жарт, але на справжній жах вона могла очікувати, якби він побачив дві торби, вщент заповнені супами, бобами та бляшанками тунця.
«Десь зібралися, місіс Еверет? Ану давайте-но, розповідайте». Проблема полягала в тому, що з усіх новачків, яких понабирав Рендолф, Тібодо був єдиним розумним.
«Ну чому Ренні не міг прислати сюди Ширлза?» Бо Мелвін Ширлз йолоп. Елементарно, мій люб'язний Ватсоне. Вона поглянула крізь кухонне вікно на задній двір і побачила, що Терстон там розхитує гойдалку, на якій сидять Аліса й Дженні. Поклавши морду собі на лапи, поряд лежить Одрі. Джуді з Ейденом граються в пісочниці. Джуді обнімає Ейдена, схоже, вона його втішає. Лінда подумки похвалила за це свою доню. Вона сподівалася, що їй вдасться зробити так, щоб містер Тібодо пішов звідси задоволений раніше, ніж ті п'ятеро на задньому дворі довідаються, що він взагалі сюди приходив. Вона не акторствувала з того часу, як на першому курсі коледжу грала Стеллу в «Трамваї на ім'я Бажання»[433], але цього ранку збиралася знову вийти на сцену. Єдиною позитивною рецензією, якої вона прагла, була її свобода, і тих людей, що наразі перебували на задньому дворі її садиби.
Вона поспішила через вітальню, приймаючи вираз обличчя, який, як вона сподівалася, випромінює тривогу, і відчинила двері. Картер стояв на килимку з написом ПРОСИМО ДО ГОСПОДИ і вже підняв руку, щоби постукати. Їй довелося на нього дивитися знизу вгору; в ній самій було зросту під метр вісімдесят, але він був на цілих півфута вищим.
— Ти диви яка, — усміхнувся Тібодо. — Ще й пів на восьму не пробило, а вона вся сяє, сповнена енергії.
Насправді йому було не до сміху, ранок видався непродуктивним. Проповідниця десь зникла, сучка газетниця також зникла, обидва її репортери, схоже, теж, а на додаток також і Розі Твічел щезла. Ресторан було відчинено, у закладі порядкував той хлопець Вілер, але на питання, де може перебувати Розі, він відповів, що не має поняття. Картер йому повірив. Енс Вілер був схожий на собаку, котрий забув, де закопав свою улюблену кістку. Судячи з жахливих запахів, що долітали з кухні, в готуванні їжі він теж не тямив. Картер обійшов «Троянду-Шипшину» подивитися, чи стоїть там ресторанний фургон. Нема. Його це не здивувало.
Після ресторану він перевірив універмаг, спершу постукавши в передні двері, потім у задні, біля яких хтось із безтолкових робітників магазину залишив покрівельний матеріал для даху — бери хто захоче й неси собі геть. А втім, якщо подумати, хто стане морочити собі голову покрівельним полотном у місті, де більше не йде дощ?
Картер гадав, що в Еверетів теж виявиться порожня нора, пішов сюди лише заради того, щоб потім мати можливість відрапортувати босу, що виконав усі його інструкції до останнього пункту, але, вже підходячи до будинку, почув голоси дітей, які долітали з заднього двору. І її машина стояла на місці. Саме її машина, без усякого сумніву; на приладовій панелі він побачив портативну мигалку. Бос казав про помірне поводження, але, оскільки Лінда Еверет виявилась єдиною, кого він знайшов, Картер вирішив, що може додати до тієї міри трохи жорсткості. Сподобається це комусь чи ні — а їй самій це явно не сподобається — ця Еверет мусить відповісти й за себе, і за тих, кого йому не вдалося розшукати. Проте не встиг він розкрити рота, як вона сама забалакала. І не просто заговорила, а й вхопила його за руку, буквально затягнула до хати.
— Ви знайшли його? Прошу, Картере, з Расті все гаразд? Якщо, боронь Боже… — вона відпустила його руку. — Якщо, боронь Боже, з ним щось трапилось, говоріть тихіше, діти поряд, надворі, вони вже й так посмучені, я не хочу, щоб вони ще більше хвилювалися.
388 
