очень нудно 
389 
Картер пройшов повз неї до кухні і подивився крізь вікно над мийкою.
— А що це той хіпі-доктор тут робить?
— Він привів дітей, якими опікується. Каро повела їх на збори вчора і… ну, ви самі знаєте, що там з нею скоїлося.
Такої скорострільної балачки Картер очікував від неї почути найменше. Вона, либонь, нічого не знає. Той факт, що вчора ввечері вона була на зборах, а сьогодні вранці ще залишається тут, вочевидь говорить на користь такого припущення. А може, вона просто намагається збити його з пантелику. Робить, як то кажуть, випереджальний наїзд. Цілком може бути, вона тямовита. Це ясно, достатньо лиш поглянути на неї. А також доволі миловидна, як для підстаркуватої бейбі.
— Ви знайшли його? Барбара його не… — їй легко вдалося підпустити тремтіння собі в голос. — Барбара його не скривдив? Підранив і десь покинув? Ви можете сказати мені правду.
Він обернувся до неї, злегка усміхаючись у розрідженому світлі, що линуло крізь вікно.
— Спершу ви.
— Що?
— Спершу ви, я сказав. Ви мені скажіть правду.
— Я знаю лише те, що він зник, — вона дозволила своїм плечам зіщулитись. — І ви не знаєте, куди він дівся. Я бачу, що не знаєте. А якщо Барбара його убив? Якщо він уже його у…
Картер обхопив її руками, крутонув, як крутонув би партнерку в кантрі-танці, і завернув їй руку за спину, аж у плечі в неї хруснуло. Це було зроблено з такою шаленою, надлюдською швидкістю, що вона не могла собі уявити, ніби думка про цей рух прийшла йому в голову раніше, ніж він його виконав.
«Він знає! Він знає і зараз почне мене катувати! Катуватиме, аж поки я все не розкажу».
Він гаряче дихав їй у вухо. А коли заговорив, її щоці стало лоскотно від дряпання його щетини і Лінда вся затремтіла.
— Не жени гонщику, мамуню, — шепнув він ледь чутно. — Ви з Веттінгтон завжди були нерозлийвода — стегно до стегна, цицька до цицьки. І тепер ти хочеш мені сказати, ти не знала, що вона збирається виручати твого чоловіка?
Він ще вище підсмикнув її руку, і Лінді довелося закусити губу, щоб подавити зойк. Діти були поряд, Дженні гукала через плече Терстону, щоб той розхитував їх дужче. Якщо вони почують крик з будинку…
— Якби вона мені сказала, я розказала б Рендолфу, — віддихнула вона. — Невже ви думаєте, що я дозволила б ризикувати життям Расті, коли він ні в чому не винен?
— Винен він у багато чому. Погрожував не дати ліків босу, якщо той не піде у відставку. Блядьський шантажист. Я сам це чув. — Він знову підсмикнув їй руку. Вона дозволила собі неголосний стогін. — Маєш щось сказати з цього приводу? Га, мамуню?
— Може, це й правда. Я його особисто не бачила, не балакала з ним, звідки мені про це знати? Але все одно він єдиний, хто найбільше схожий на справжнього лікаря з усіх, кого ми наразі маємо в місті. Ренні ніколи його б не стратив, Барбі так, можливо, але не Расті. Я це розуміла, і ви мусили б розуміти це. А тепер відпустіть мене.
Він її мало не відпустив. Все ліпилося докупи. Та раптом йому зринула краща думка і він підштовхнув її до мийки.
— Нахились, мамуню.
— Ні!
Він знову шарпонув угору її руку. Відчуття було таке, наче та ось-ось вивернеться з плечового суглоба.
— Нахиляйся. Уяви, що миєш своє гарне біляве волосся.
— Ліндо? — погукав Терсі. — Як ви там?
«Господи, хоч би він не запитав, чи зібрала я вже харчі. Прошу, Господи, вбережи нас від цього».
А слідом її прохромила інша думка: «Де дитячі валізки? Дівчатка вже були спакували кожна собі дорожню валізку. А якщо вони складені у вітальні?»
— Відповідай йому, скажи, що в тебе все гаразд, — наказав Картер. — Нам же не потрібен тут цей хіпі. Чи діти. Авжеж?
Боже, ні. Але де ж вони поставили свої валізки?
— Нормально! — гукнула вона.
— Скоро вже? — перепитав Терстон.
«Ох, Терсі, замовкни».
— Ще п'ять хвилин.
Терстон хвильку постояв з таким виразом, ніби хотів ще про щось запитати, але потім знову взявся гойдати дівчаток.
— Добре впоралась. — Тепер Картер навалився на неї, у нього встав. Вона відчула його задом крізь тканину джинсів. За відчуттям, той був великий, як розсувний ключ. Та раптом Картер відступився.
— Скоро що?
Вона ледь не сказала «готувати сніданок», але брудні тарілки лежали в мийці. На довгу мить її розум засліпило оглушливою порожнечею, і вона навіть мало не благала, щоб він знову притиснувся до неї своїм кілком, бо, коли в чоловіків вмикаються їхні менші голівки, великі вимикаються на профілактику.
389 
