очень нудно 
41 
Софія засинати боялась в одній кімнаті з піаніно і ставила між ним і своїм ліжком два стільці, а на них вішала стару ковдру.
Тепер сіла і бренькала – бо вже нічого не страшно.
А чого боятися?
Життя все одно закінчилось.
А як батько дізнається?
Потім вона трохи заспокоїлась і почала сама до себе з цікавістю прислухатися – що в мені змінилося? Тепер я мушу бути якась не така? А яка?
А потім одного ранку вона прокинулась на світанку від жаху – я ж можу бути вагітна!
В найближчій аптеці з нею привітались і вона там нічого не купила – ще що подумають. Хай не думають.
Шкода, що зараз не носять капелюхів із вуалями, щоб закрити обличчя – і ніхто тебе не впізнає. А хто у вас придбав тест на вагітність? А не знаємо, якась панянка-незнайомка…
Купила біля університету імені Франка в якомусь непристойному, маленькому ларьочку – там студентів багато, може, вона і не собі бере.
"Так, – сказала собі Софія, – я – дочка прокурора, і в мене є здоровий глузд. Я все зможу".
І стала придумувати, де ж їй задіяти той тест. Ні в якому разі не вдома! Вдома ж стіни підглядатимуть, павуки батькові у вуха наплетуть, що вона робила, навіть якщо нічого і не буде. А може, й не буде – чого наперед паніку пороти?
Софія купила кави в автоматі, випила її, а пластмасове горнятко старанно протерла вологою паперовою серветочкою для взуття і сховала до сумки.
Лишилося знайти туалет.
До громадського туалету не підеш – там тітка, що гроші збирає, на тебе підозріло подивиться. Крім того, там черга, і всі нервові і злі.
Ні. Треба до дівок.
Дівками вона називала трьох, що жили у зйомній квартирі: страшненькій львівській квартирі, куди вхід по балкону, відкриваєш двері і опиняєшся одразу на кухні, а туалет спільний на кілька квартир – далі по балкону.
Одна з дівок – Ірина – була її одногрупниця, а дві інші – Ліда і Наталка – вчилися десь по університетах, але всі три були із Бродів.
Вдома була тільки Ірина.
Ірина спала.
Софія промимрила, що вона – в туалет, Ірині то було байдуже. В цій їхній квартирі був якийсь студентський прохідний двір, і дивно ще, що сьогодні тут ніхто чужий не ночував. А може, й ночував, але вже пішов.
Ірина лягла спати далі, промимривши:
"Як хочеш чаю, то зробиш собі".
В туалеті не було вікна, лампа скоро перегорить, напевно: поспівує, посвистує тоненько-тоненько, чути – тільки як прислухатись дуже. А може, то у вухах виспівує від переляку.
П'ять хвилин вона чесно не дивилась на смужечку тесту, читаючи вкладену в коробочку інструкцію і рекламу інших тестів – суперчутливих або тих, яких у коробочці по два… Навіщо їх у коробочці два?
Дві смужечки.
Дивилася на той тест, поки в очах не пішли якісь плями.
Смужечки не зникли.
На холодильнику, в дівок – яскраві прикольні фотки, причеплені магнітами. На столі в кухні – немитий посуд і колекція порожніх пляшок різної, цікавої форми. В одній – в'яла квітка. Пахне кавою, дезодорантом і цвілими стінами.
Софію нудило з того часу і до самої смерті, як тільки винюхувала десь щось схоже на запах мокрих стін чи плісняви.
Прийшла додому і сіла за піаніно, бренькати одним пальцем.
Не думала про дитину, відчувалось тільки, що сама хвора, що в ній якась страшна пухлина, яка буде їсти її і, врешті-решт, висмокче всю, уб’є.
"Спокійно. Без паніки, – сказав Здоровий Глузд. – Зробимо аборт, і все буде окей".
І другого ж дня Софіїн стіл завалився газетами з оголошеннями і рекламою – шукати приватного гінеколога, економити гроші, і за…е-е-е-е… тижні три-чотири… а скільки вони хочуть, ті гінекологи, за це?
Подзвонити вона не наважувалася: набрати номер ще сил вистачало, а далі вже тільки на те, щоби притиснути пальцем кнопку, яка перериває дзвінок. Що їм казати? Здрастє, зробіть мені аборт? А вони отак швиденько і зробили, ага… питання і… огляди якісь. Огляди вона собі уявляла досить приблизно.
А тоді приснився вперше отой сон – хлопчик у холодному осінньому листі.
Маленький хлопчик у тоненькій льолі, вона витягує його з листя, змерзлого маленького хлопчика, тулить до себе, щоб зігріти… А він її щось просить, ручки тягне, чіпляється…
Лежала годинами на дивані і дивилася в стелю.
Коли нарешті спромоглась на змістовні думки – озвався Здоровий Глузд:
"І як ти це собі уявляєш? Як? Ти збираєшся народити таємно від батьків? Як? Вони ж побачать, скоро вже побачать твій живіт – і що тоді? Виїхати в чуже місто? А яке? А як? Де ти там житимеш? Бомжувати по вокзалах? А ти взагалі бомжа колись живого бачила? Тільки по телевізору? Чи ти хочеш усе життя собі жирно перекреслити зараз? Навчання? Роботу? Заміжжя? – питав її Здоровий Глузд і додавав уже спокійно. – Все. Не парся, кобіто. В тебе ще буде багато дітей, колись. Давай, вирішуй проблему, і швидше, якщо не хоч більшої біди".
41 
