ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Королевство грез

Очень скучно >>>>>

Влюбленная вдова

Где-то на 15 странице поняла, что это полная хрень, но, с упорством мазохостки продолжала читать "это" аж до 94... >>>>>

Любовная терапия

Не дочитала.... все ждала когда что то начнётся... не понравилось >>>>>

Раз и навсегда

Не понравился. Банально, предсказуемо, просто неинтересно читать - нет изюминки. Не понимаю восторженных отзывов... >>>>>

Легенда о седьмой деве

Очень интересно >>>>>




  15  

— Підслідний з Галілеї? А до тетрарха справу посилали?

— Так, прокураторе, — відповів секретар.

— І що ж він?

— Він відмовився дати висновок у цій справі й смертний вирок Синедріону надіслав вам на затвердження, — пояснив секретар.

Прокуратор сіпнув щокою і сказав тихо:

— Приведіть обвинуваченого.

Ту ж мить з ділянки саду під колони на балкон два легіонери ввели і поставили перед кріслом прокуратора чоловіка років двадцяти семи. Чоловік цей мав на собі старенький і роздертий блакитний хітон. Голова його була покрита білою пов’язкою з ремінцем округ лоба, а руки зв’язані за спиною. Під лівим оком у чоловіка був великий синець, у кутику рота — садно із запеченою кров’ю. Приведений з тривожною допитливістю дивився на прокуратора.

Той помовчав, а потім тихо спитав по-арамейському:

— То це ти підбивав народ зруйнувати єршалаїмський храм?

Прокуратор при цьому сидів, мов кам’яний, і лише губи його ворушилися ледь-ледь, коли він вимовляв слова; Він був мов кам’яний, бо остерігався хитнути головою, що горіла пекельним болем.

Чоловік зі зв’язаними руками трохи подався/ вперед і заговорив:

— Чоловіче добрий! Повір мені…

Але прокуратор, так само не ворухнувшись і анітрохи не підвищивши голосу, тут-таки урвав його мову:

— Це мене ти називаєш добрим чоловіком? Ти помиляєшся. В Єршалаїмі всі пошепки кажуть про мене, що я люте страховисько, і це чиста правда. — І так само розмірено додав: — Кентуріона Щуролупа до мене.

Всім видалося, що на балконі потемніло, коли кентуріон першої кентурії Марк, прозваний Щуролупом, постав перед прокуратором. Щуролуп був на голову вищий за найвищого з вояків легіону і такий широкий у плечах, що повністю заступив невисоке ще сонце.

Прокуратор звернувся до кентуріона латиною:

— Злочинець називає мене «чоловік добрий». Виведіть його звідси на хвильку, поясніть йому, як слід розмовляти зі мною. Але не скалічте.

І всі, окрім непорушного прокуратора, провели поглядом Марка Щуролупа, який махнув рукою в’язневі, показуючи, що той мусить іти за ним.

Щуролупа взагалі, хоч би де він не з’являвся, всі проводжали поглядами через його зріст, а ті, які бачили його вперше, ще через те, що обличчя кентуріон мав знівечене: ніс йому колись було розбито ударом германської довбні.

Прогупали важкі чоботи Марка по мозаїці, зв’язаний пішов за ним безгучно, цілковита мовчанка запала в колонаді, і чутно було, як туркотіли голуби в саду біля балкона, та ще вода співала муарованої приємної лісні у водограї.

Прокураторові захотілося підвестися, підставити скроню під струмінь і так завмерти. Але він знав, що й це йому не зарадить.

Вивівши в’язня з-під колон у сад, Щуролуп витяг з рук легіонера, котрий стояв коло підніжжя бронзової статуї, бича і, несильно розмахнувшись, ударив арештанта по плечах. Рух кентуріона був недбалий і легкий, але зв’язаний як стій повалився додолу, наче йому підрубали ноги, похлинувся повітрям, сполотнів на обличчі й закотив очі. Марк однією лівою рукою, легко, як порожній мішок, висмикнув поваленого вгору, поставив його на ноги і заговорив гундосо, калічачи арамейські слова:

— Римського прокуратора називати — ігемон. Інших слів не говорити. Стояти рівно. Ти зрозумів мене, чи вдарити тебе?

Арештований хитнувся, але опанував себе, обличчя його зажевріло, він передихнув і відповів хрипко:

— Я зрозумів тебе. Не бий мене.

Через хвилину він знову стояв перед прокуратором. Загучав мерклий, недужий голос:

— Ім’я?

— Моє? — похапцем озвався в’язень, усім єством виказуючи готовність відповідати до ладу, не накликати більше гніву.

Прокуратор сказав неголосно:

— Своє я знаю. Не прикидайся дурнішим, ніж є насправді. Твоє.

— Ієшуа, — поспіхом відповів в’язень.

— Прізвисько маєш?

— Га-Ноцрі.

— Звідки ти родом?

— З города Гамали, — відповів арештант, головою показуючи, що там, десь далеко, праворуч від нього, на півночі, є город Гамала.

— Хто ти по крові?

— Достоту не знаю, — жваво відповів в’язень, — я не пам’ятаю своїх вітця-матері. Мені казали, що мій батько був сирієць…

— Де маєш осідок?

— Я не маю осідку, — ніяково відказав ув’язнений, — я мандрую від города до города.

— Це можна висловити коротше, одним словом — волоцюга, — прорік прокуратор і спитав: — Рідня є?

  15