очень нудно 
56 
— І взагалі, які в них можуть бути особисті справи?
— Підозрюю, йдеться про гроші, — сердито припустив містер Візлі. — Мелфой роками щедро фінансує різні Фаджеві проекти… знайомить з потрібними людьми… а потім просить робити йому послуги… скажімо, зволікати з прийняттям невигідних йому законів… о, він має такі зв’язки, той Луціус Мелфой!
Приїхав ліфт. Він був порожній, якщо не зважати на зграйку літачків–записничків, що тріпотіли крильцями над головою містера Візлі. Він натиснув на кнопку «Велика зала» і, чекаючи, поки з брязкотом зачиняться двері, роздратовано відмахнувся від літачків.
— Містере Візлі, — поволі почав Гаррі, — якщо Фадж зустрічається зі смертежерами, такими, як Мелфой, та ще й розмовляє з ними наодинці, то чи не може бути, що вони наклали на нього закляття «Імперіус»?
— Не думай, Гаррі, що ми не припускали такої можливості, — спокійно відповів містер Візлі. — Але Дамблдор вважає, що Фадж поки що чинить усе з власної волі… хоч це, як каже Дамблдор, не дуже й тішить. Та зараз, Гаррі, краще про це не говорімо.
Двері відчинилися, і вони вийшли у майже спорожнілу Велику залу. Працівник служби безпеки Ерік знову ховався за «Щоденним віщуном». Вони вже минали золотий фонтан, коли Гаррі щось пригадав.
— Зачекайте… — попросив він містера Візлі, а тоді витяг гаманець і підійшов до фонтана.
Задерши голову, він глянув у привабливе обличчя чарівника, що там височів, та зблизька воно здалося Гаррі якимось кволим і недоумкуватим. Чаклунка ж мала вульгарнувату посмішку учасниці конкурсу краси, а ґобліни й кентаври, наскільки він їх знав, ніколи не дивилися на людей такими солодко–сентиментальними поглядами, як тут. Лише ельф–домовик, з властивою їм рабською улесливістю, був переконливий. Усміхнувшись на думку про те, що сказала б Герміона, побачивши статую ельфа, Гаррі перевернув гаманець і висипав у басейн не просто десять ґалеонів, а всі гроші, що там були.
* * *
— Я так і знав! — заволав Рон, б’ючи кулаком повітря. — Тобі завжди вдається уникати кари!
— Тебе мусили виправдати, — додала Герміона. Вона мало не зомліла від хвилювання, коли Гаррі зайшов на кухню, а тепер затуляла очі тремтячою рукою, — проти тебе не було жодних доказів, жоднісіньких.
— То чому ж ви так радієте, якщо наперед знали, що я виплутаюся? — всміхнувся Гаррі.
Місіс Візлі витирала фартухом сльози, а Фред, Джордж і Джіні витанцьовували якийсь бойовий танець, наспівуючи: — Він ви — плу — плутався …
— Годі вже вам! Вгамуйтеся! — кричав їм містер Візлі, хоч і сам не міг стримати усмішки. — Знаєш, Сіріусе, там у міністерстві був Луціус Мелфой…
— Що? — різко перепитав Сіріус.
— Він ви–плу–плутався…
— Та тихо ви! Ми бачили, як він розмовляв з Фаджем на дев’ятому рівні, а потім вони разом пішли до Фаджевого кабінету. Треба повідомити Дамблдорові.
— Обов’язково, — погодився Сіріус. — Ми йому перекажемо, не хвилюйся.
— Я, мабуть, піду, мене ще чекає блювотний туалету Бетнал Ґріні. Молі, я буду пізно, бо підміняю Тонкc, але на вечерю, можливо, зазирне Кінґслі…
— Він ви–плу–плутався…
— Годі вже… Фред… Джордж… Джіні! — крикнула місіс Візлі, коли містер Візлі вийшов з кухні. — Гаррі, любий, іди сюди, з’їж хоч щось, ти ж майже не снідав.
Рон з Герміоною посідали навпроти нього, з іще радіснішим виглядом, ніж тоді, коли він уперше прибув на площу Ґримо, а Гаррі знову охопило запаморочливе відчуття щастя, що його мало не зіпсувала зустріч з Луціусом Мелфоєм. Понурий будинок зненацька став ніби теплішим і гостиннішим. Навіть Крічер не викликав звичної огиди, коли запхав у кухню свого носа–хобота, щоб з’ясувати причину галасу.
— Якщо сам Дамблдор узявся тебе захищати, то вони не могли вже й мріяти, щоб тебе засудити, — радісно заявив Рон, накладаючи всім на тарілки цілі гори товченої картоплі.
— Так, Дамблдор обвів круг пальця їх усіх, — погодився Гаррі, який розумів, що буде схожий на невдячну й вередливу дитину, якщо візьме й пожаліється: «От лише прикро, що він зі мною не заговорив. Навіть не глянув на мене».
І щойно він це подумав, як шрам на його чолі так нестерпно запік, що він ухопився за нього рукою.
— Що сталося? — занепокоїлася Герміона.
— Шрам, — видихнув Гаррі. — Та це нічого… це тепер постійно трапляється…
Окрім Герміони, ніхто нічого не помітив, усі віддавали належне стравам, тріумфуючи, що Гаррі дивом вдалося врятуватися. Фред, Джордж і Джіні не переставали співати. Герміона мала стурбований вигляд, та перш ніж вона встигла щось сказати, Рон радісно вигукнув: «Я впевнений, що сьогодні прийде Дамблдор, щоб відсвяткувати разом з нами».
56 
