очень нудно 
57 
— Навряд чи він зможе, Роне, — засумнівалася місіс Візлі, ставлячи перед Гаррі величезну тарілку зі емаженою куркою. — У нього зараз зовсім нема часу.
— ВІН ВИ–ПЛУ–ПЛУТАВСЯ…
— ЦИТЬТЕ! — крикнула місіс Візлі.
* * *
У наступні кілька днів Гаррі не міг не помітити, що в будинку номер дванадцять на площі Ґримо була одна особа, котра не надто тішилася перспективі його повернення У Гоґвортс. Сіріус чудово розіграв сцену радості, почувши новину, тиснув Гаррі руку й усміхався, як і всі інші. Та невдовзі, однак, він став суворішим і похмурішим, ніж досі, дедалі менше спілкувався, навіть з Гаррі, і все частіше зачинявся в материній кімнаті разом з Бакбиком.
— Твоєї провини в цьому нема! — рішуче заявила Герміона, коли через кілька днів Гаррі поділився з нею і Роном своєю тривогою. Вони саме змивали цвіль з шафи на четвертому поверсі. — Твоє місце у Гоґвортсі, і Сіріус це знає. Я особисто вважаю його егоїстом.
— Ну, це ти вже загнула, — насупився Рон, відтираючи цвіль, що намертво причепилася до його пальця, — мабуть, і ти не захотіла б стирчати в цьому будинку сама–самісінька.
— Буде йому товариство! — вигукнула Герміона. — Адже це штаб–квартира Ордену Фенікса, так? Він просто розмріявся, що Гаррі мешкатиме тут з ним.
— Не думаю, — втрутився Гаррі, викручуючи ганчірку. — Бо він не відповів мені нічого конкретного, коли я його питав.
— Він просто вирішив не дуже на це надіятися, — розважливо заперечила Герміона. — І ще він, можливо, почувався частково винним, бо, по–моєму, в глибині душі сподівався, що тебе таки виключать. Тоді ви обидва стали б вигнанцями.
— Дурниці! — вигукнули в один голос хлопці, та Герміона лише знизала плечима.
— Думайте, як хочете. Але мені здається, що Ронова мама має рацію, і Сіріус іноді сам плутається, кого він у тобі бачить: тебе, Гаррі, чи твого батька.
— Ти вважаєш, що він збожеволів? — гаряче вигукнув Гаррі.
— Ні, я просто думаю, що він надто довго був самотній, — відповіла Герміона.
Тієї миті до спальні зайшла місіс Візлі.
— Ще не закінчили? — спитала вона, зазираючи до шафи.
— Я думав, ти прийшла сказати, що пора й відпочити! — обурився Рон. — Знаєш, скільки цвілі ми вже вичистили?
— Ти так рвався допомагати Орденові, — сказала місіс Візлі, — тож тепер будь ласкавий зроби хоч щось для того, щоб у цій штаб–квартирі можна було жити.
— Я вже почуваюся тут якимось ельфом–домовиком, — поскаржився Рон.
— То, може, тепер, коли ти збагнув, яке в них жахливе життя, станеш хоч трошки активнішим у ССЕЧА! — з надією сказала Герміона, коли місіс Візлі вийшла. — Знаєш, це не така вже й погана ідея — показувати людям, як жахливо постійно тільки те й робити, що чистити й прибирати… ми могли б організувати рекламну чистку ґрифіндорської вітальні, а всі зібрані кошти передати в ССЕЧА, це допомогло б розбудити свідомість учнів і поповнити наші фонди.
— Я тобі сам заплачу, тільки заглохни зі своєю «сечею», — люто пробубонів Рон, але так, щоб його чув лише Гаррі.
Закінчувалися канікули, і Гаррі дедалі частіше мріяв про Гоґвортс. Він уже не міг дочекатися, коли зіграє у квідич, знову побачить Геґріда, чи просто пройдеться повз овочеві грядки до оранжерей на уроки гербалогії. Яка ж то буде насолода — покинути цей запилюжений і затхлий будинок, де половина шаф ще й досі були замкнені на засуви, а Крічер, скрадаючись, хрипко вигукував усілякі лайки услід тим, хто повз нього проходив. Щоправда, Гаррі ретельно стежив, щоб не говорити про це в присутності Сіріуса.
Виявилося, що життя у штаб–квартирі антиволдемортівського руху було зовсім не таке цікаве й захопливе, як уявляв собі Гаррі. Члени Ордену Фенікса регулярно сюди приходили, іноді залишалися перекусити, іноді затримувалися, Щоб швиденько пошепки щось обговорити, але місіс Візлі робила все, щоб ці розмови не долинали до жодних вух (нормальних чи видовжених), і ніхто, навіть Сірїус, не вважав, що Гаррі потрібно знати ще бодай крихту понад те, Що він довідався першого вечора.
В останній день канікул, коли Гаррі змітав із шафи залишений Гедвіґою послід, до спальні зайшов Рон з кількома конвертами в руках.
— Прислали списки підручників, — повідомив він і подав один конверт Гаррі, що стояв на стільці. — Давно пора, я думав, вони забули, бо списки завжди висилали заздалегідь… Гаррі змів рештки посліду в торбинку для сміття і пожбурив її понад Роновою головою у кошик для паперу, що стояв у кутку. Кошик проковтнув торбинку й голосно відригнув. Гаррі розірвав конверт. Там були два шматки пергаменту: в одному, як завжди, нагадувалося про початок навчання першого вересня, а в другому — подавався список книжок, необхідних на цей навчальний рік.
57 
