11 
— Припини, Тохо. Прошу…
— Добре, — миттєво погодився. Знову зосередився на читанні.
Ліда подивилася на брата.
— Чому ти не спиш?
Платон знову відклав книгу.
— В! Літера «В»! Вагітна… Дивно. Як сказати про Ангеліну без літери «В»?
— За допомогою інших літер.
— Я не сплю, бо Ангеліна і мама просять, щоби я роздягався і спав у піжамі.
— То роздягнися…
— Ні. Краще не спатиму.
— Хочеш, я допоможу тобі роздягнутися?
— Ангеліна взялася допомогти, і я відразу перехотів спати і захотів гумову ляльку. Якщо ти допомагатимеш, я знову її захочу. Ти принесла ляльку?
— Спи одягнений…
— Добре. Ти посидиш біля мене?
— Звичайно, Тохо…
— Чому «звичайно»?
— Тому що зазвичай… — замовкла. Прислухалася. Біль раптом ущух. Тілом розлилася слабкість і, ніби дощ… Ніби просто тут, у братовій кімнаті — теплий дощ…
— Лідо… — почула голос брата. — Ти знаєш таке слово «Ваал»…
— Ні…
— Літера «В»! Ваал. Бог неба, сонця і плодючості в семітських племен Древньої Сирії. У фінікіян, філістимлян, інших… У культі Ваала поширені людські жертвоприношення…
«Жертвоприношення… Літера "Ж"… Людські… Чому так боляче?» — Ліда здивовано глянула на суху, геть суху — нема дощу, — стелю і — мокра — сповзла з ліжка на теплу дубову підлогу.
Вона не чула, як Платон сказав: «Лідо, я не хочу, щоб ти спала на підлозі! Іди до мене на ліжко. Я спатиму, а ти розповідатимеш мені про тата…», не бачила, як брат зіскочив з ліжка, присів біля неї, задумався: «Лідо, скажи: щоб розповідати про тата, тобі треба побачити його?» Як не дочекався відповіді, відчинив двері кімнати і спокійно оголосив:
— Ліда пішла до тата. Коли вона повернеться, мамо?
Ангеліна зойкнула і кинулася до Ліди. Іветта пополотніла, учепилася за стіл, важко підвелася.
— Платоне, — усміхнулася, долаючи тваринний страх. — Допоможи мені, синочку, дійти до спальні. А краще піди туди і знайди мої… окуляри.
— Ти не відповіла про Ліду, — насупився Платон.
— Треба ж роздивитися… Іди скоріш… Мені потрібні окуляри.
Платон слухняно кивнув, поплентався до материної спальні.
З його кімнати вискочила перелякана Ангеліна.
— Святі-грішні… Непритомна! Води відійшли…
Іветта зиркнула в бік спальні, стрімко подалася до няньки, ухопила за руку.
— Припини верещати, Ангеліночко! Ти налякаєш Платона! Я зараз зроблю йому укол. Хай краще спить. Викликай «швидку»! Негайно! Чого стоїш? Не вистачало ще, щоби Платон повернувся!
— А Стасові… дзвонити?
— «Швидку»!
— Зараз, зараз… — нянька вхопила телефон, побігла з ним на кухню: води, рушник, нашатир, «103» похапцем набирає. — Алло! «Швидка»?..
Якби нянька й зателефонувала до нової Лідиної оселі, Стаса однаково не застала б. Він повернувся близько дев'ятої вечора, коли «швидка» вже доставила Ліду до пологового будинку інституту педіатрії, акушерства і гінекології на Мануїльського, де за дзвінком Іветти найкращі з кращих терміново зібралися рятувати породіллю і плід. Спочатку затримався в супермаркеті. Накупив горілки і пива, бо «розписувати пульку» на тверезу голову його відучили ще в інституті. Потім заїхав за Олегом, приятелем ще зі студентських часів, — контачили рідко, але вже як контачили, то так потужно, що й перед смертю буде що згадати. З ним удвох — аж на Нивки. На Нивках брати Козелецькі. Якщо не п'яні чи у баб, то прекрасні партнери….Ян і Ярик Козелецькі цілком випадково виявилися тверезими і на місці.
На дев'яту вечора четверо окупували вітальню, покидали цигарки на стіл, наповнили чарки і збуджено проковтнули по першій у передчутті азартної безсонної ночі.
— Дружина не повернеться? — запитав Ян. Кивнув на нове, ще в целофані, ліжечко для немовляти, завалене пакунками З пелюшками-памперсами. Стояло посеред вітальні, чекало — постійного місця, теплого дитячого тільця.
— У матері залишилася, — відповів Стас, хоча й не був цього певен. Замислився. Вимкнув домашній телефон. І мобільний. Запропонував: — До десятої куримо на балконі. Після десятої Ліда точно не повернеться… Тоді можна і тут…
Перед світанком п'яний Олег здивовано подивився на недопалок у своїй руці, перевів погляд на дитяче ліжечко і запропонував:
— Стасе… Може, ми б тут не курили? Твоя Ліда ж вагітна…
— Вивітриться, — пробурмотів Стас, не відриваючи від карт зосередженого, напруженого погляду.
11 
