очень нудно 
53 
— Вам треба підписати тут!
Нінуха вже схилилася була над документом. Раптом насупилася, з підозрою глянула на Іветту.
— А гроші коли?
Адвокат і для неї став чарівним Дідом Морозом. Поклав у долоню конверт із грошима. Нінуха вишкірилася:
— Перераховувати не треба? Та спокійно. Пожартувала. Я вам довіряю. — І підписала документ.
Іветта видихнула з полегшенням, озирнулася: а Раєчка де?
Рая сиділа в кутку на поламаному, вкритому пилюкою телевізорі, що давно перетворився на стілець і для цього навіть був укритий старою рядниною: другий рік чекав ремонту. Притискала до живота шкіряний футляр і безпорадно, наче з іншого виміру, дивилася на малих, на мамку, на старого чоловіка, схожого на Діда Мороза, і на красиву милосердну пані, яка надарувала стільки радості, скільки Миколка, Андрій, Едька і Яся за все життя не бачили. І як же Рая їх покине?
Іветта підійшла до дівчини, обережно зробила наступний хід.
— Раєчко. Ти не проти, якщо про твоє рішення я дізнаюся трохи пізніше?
— Не проти, — прошепотіла-збентежилася. Заплуталася: «Та що ж це? Син пані пише, що чекає. Пані каже — пізніше».
А Іветта не поспішала. З хірургічною точністю відрізала Раї шляхи для відступу.
— Добре, — усміхнулася. — Хочу спочатку твоїх меншеньких обрадувати.
Біля малечі присіла.
— Діточки… Ви на святковій ялинці з Дідом Морозом і Снігуронькою були?
— Ні! — прокричав хоробрий Едька. — Ми в генделику Сугоянів були. Там темно і тхне!
— А я на горище лазила, — сказала мала Яся. — По драбині. Сама.
— То ти дуже хоробра дівчинка! — сумно усміхнулася Іветта. — Усіх хоробрих дівчаток Дід Мороз і Снігуронька запрошують на святкову ялинку з піснями, розвагами й подарунками.
— Ура! — закричав Едька. Миколку та Андрійка як штовхоне. — А я теж хоробрий! Миколка мене лупцює, а я його потім теж… Щипаю, коли засне.
— Ви всі дуже хоробрі й сміливі діти, — сказала Іветта. — Тому ви всі четверо їдете на ялинку до Діда Мороза.
— Зараз?! — витріщили очі близнюки. Підхопилися. Скачуть. — Ура! Ура!
— Звичайно, що зараз. Завтра ж — Новий рік! Треба встигнути доїхати вчасно. Мама допоможе вам зібратися.
Нінуха слухняно підхопилася, сховала гроші в пазуху, заметушилася.
— Оце вам пощастило! Подарунків купа, а тут ще й на ялинку. Дякуйте, дякуйте! Цілий місяць розкошуватимете в гостях у Діда Мороза й Снігуроньки. А може, й усю зиму гостюватимете, як добре себе вестимете! Так я кажу, Ризотто Іветтівно?
— Так… — відповів замість Іветти адвокат Поспєлов.
Раї здалося — не розчула.
— Місяць? — перепитала обережно.
— Ми даруємо Миколці, Андрійку, Едику та Ясі подорож до дитячого санаторію в Карпатах, де аж до Масляної відбуваються святкові розваги для діточок, — обережно пояснила їй Іветта. — Ох і непросто було це влаштувати, та мені вже дуже хотілося вас усіх порадувати.
— А ми додому повернемося? — запитав кмітливий Едька.
— Обов'язково! — запевнила Іветта. — А тут мама на вас чекатиме. Так?
— А куди я дінуся? — хмикнула Нінуха.
— А вам, Ніно, я би радила хоч на тиждень лягти до відділення патології вагітності й обстежитися ретельно, щоб під час пологів не сталося чогось несподіваного, — сказала Іветта. — Коли ще у вас така нагода буде? Малеча відпочиватиме… Сам Бог велів…
— Може, після свят… — пробурмотіла Нінуха. — Хто ж це з нормальних людей на свята буде в лікарнях киснути? На свята того… святкувати треба…
Рая сиділа на телевізорі й безпорадно дивилася, як малеча кидає труси-майки до новеньких, теж від красивої пані, рюкзаків. За мить побіжать до чорного мікроавтобуса, що стоїть біля хати, і Рая залишиться з мамкою в холодній, злиденній хаті. Мамка гроші у фартух сховала… Оце гулятиме! П'яничок повну хату назбирає, дядьки до Раї чіплятимуться, а малих же не буде. То малі завжди Раю від дядьків боронять, навколо неї стовпляться, ревуть та тих дядьків малими кулачками лупцюють, щоби Раю не займали. А тепер Рая сама тут лишиться. І пані мовчить. Не каже — чи візьме її з собою!
Іветта підійшла до дівчини, присіла поруч на старий телевізор, обійняла.
— Платон мене цілий тиждень випитував: Рая говірка чи мовчазна? А я кажу: мовчазна. Дуже скромна і мовчазна. — Усміхнулася. — Та вже скажи хоч слово…
«Ви мене з собою візьмете?» — рвалося з Раїного серця. Голову опустила.
53 
