очень нудно 
54 
— А малі… як — самі до тих Карпат?..
— Миколку, Андрійка, Едика і Ясю супроводжуватиме аж до самого санаторію людина, якій я повністю довіряю. Федір Олександрович Поспєлов, — Іветта показала сивого пана. — Мама підписала документ, що довіряє йому довезти дітлашню до санаторію, а Федір Олександрович несе за дітей повну відповідальність. Не хвилюйся, Раєчко. Їм там буде дуже добре.
Іветта не мала сумнівів. За її дорученням Поспєлов вивчив стан справ у доброму десятку дитячих будинків сімейного типу. Особливо багато добрих відгуків надходило із Закарпаття, де у невеличкому прикордонному селі, у горах, молода сім'я міліціонера і медсестри збудували новий двоповерховий дерев'яний будинок з усіма вигодами і не просто годували й не ображали прийомних дітей, а наполегливо займалися з ними, розвиваючи таланти та здібності вихованців. В обійсті, крім власне будинку, були стайня з двома жвавими конячками, город, невеличкий садок і ціла гусяча ферма, де поралися не прийомні діти, а двоє найманих працівників. Та найбільше Іветті сподобалося те, що, крім своїх двох, у сім'ї виховувалося лише четверо прийомних дітей, і подружжя не поспішало прийняти принаймні ще одну сирітку, аби формально відповідати положенню про дитячий будинок сімейного типу. Ні. Міліціонер і медсестра прагнули спочатку навчитися вправлятися з такою кількістю дітей, щоби не проґавити жодного з них. Тільки вчора Поспєлов повернувся з Закарпаття. Міліціонер і медсестра погодилися взяти Раїних братів і сестру. Іветта підкріпила угоду грошима.
— Справжній санаторій. Сам би там залишився, — розповідав адвокат. — Природа надзвичайна! Люди надзвичайні! Умови надзвичайні! Діти…
— Теж надзвичайні? — скептично запитала тоді Іветта.
— А там неможливо бути інакшим, — розвів руками сентиментальний адвокат. — Там панує любов… Надзвичайне явище!
— Пропоную повернутися до справ, — нагадала Іветта.
А справ було повно. Поки за домовленістю з прийомною сім'єю Миколка, Андрійко, Едик і Яся до весни гостюватимуть на Закарпатті, адвокат візьметься за позбавлення Нінухи батьківських прав, оформлення опікунства для подружжя з прикордонного села і всі дрібні проблеми, що виникнуть у справі. «А я потурбуюся, щоб істота вже ніколи не завагітніла», — окреслила коло власних справ Іветта.
Згадала про них тепер, у холодному, розваленому, як життя його житців, домі. «Тоді, після перших відвідин цього пекла, я мріяла забрати від істоти дітей, знищити її і спалити це кубло! — усміхнулася. — А може, справді спалити?..»
Ковзнула поглядом по облуплених стінах, наштовхнулася на пожовтілий портрет: старі чоловік і жінка напружено дивилися просто в душу.
— А це хто? Родичі? — спитала.
— А… Чужі люди! — буркнула Нінуха. — Ми сюди перебралися, так портрет на стіні висів. Може, старі хазяї. Викинути хотіла, а Райка істерику влаштувала. Не можна, каже, людей викидати.
— Не заважають же, — прошепотіла Рая.
Іветта уважно глянула на дівчину. «Що ж, не палитиму кубло, — подумала. — Хай висить портрет. Він же повинен десь висіти». Устала зі старого телевізора, оцінила готовність малих до подорожі, обійняла Раю і м'яко сказала:
— Ну от і все. Усі готові. Поїдемо, Раєчко? Платон чекає…
Дівчина задихнулася, наче слово, сказане в останню мить, не врятувало, а тільки додало жаху. Стиснула в руках шкіряний футляр і прошепотіла:
— Добре…
Ліда купила камінь. Зі значенням.
Спочатку спонтанне рішення неодмінно подарувати Стасові найкоштовніший камінь натрапило на проблему вибору — аж ніяк не грошей. Грубі чоловічі персні з пафосними діамантовими вставками здавалися ярмарком несмаку. Ліда передивилася їх добрий десяток, та сама думка про те, що незграбне одоробало сяятиме на Стасовій руці поряд з обручкою, викликало відразу. Ліда вже зібралася попрощатися з наглою ідеєю, що виникла тут, у гамірному торговельному центрі, коли дівчина-консультант ввічливо запитала:
— Чи можу я допомогти?
— І чим? Тобто… Я сама не можу зорієнтуватися. Чим же мені допоможете ви? — не зрозуміла. — Питатимете, для кого камінь? Зріст, вік, стать, вага? Захоплення, бізнес, уподобання? Перепрошую, та я не вірю в ці надкреативні прийоми продажу.
— Я можу лише розповісти про магічні властивості каменів… А обирати однаково вам, — відказала дівчина.
Червоні-сині-жовті-зелені, безбарвні — вода, багатобарвні блискучі, шоколадні, напівпрозорі й геть непрозорі, як душа… Дівчина-консультант викладала прикраси на прилавок. Про кожний камінь — із захватом, до дисканту. Настрій передавався Ліді миттєво, як сказ, і тільки в тому вже була своя магія. Примножують силу добра, оберігають печінку чи нирки, дають наснагу серцю, гарантують вірність, бережуть від зради, роблять успішним бізнес, привертають увагу протилежної статі, підхльостують ревнощі…
54 
