21 
— Не буду більше. — прошепотів та на Марусю — зирк.
— Чого «не будеш»? — насупився Старостенко.
— Та… нічого… не буду.
— А я вам казав — негодяща кандидатура! — вставився секретар парткому. — Хіба таких треба на навчання коштом господарства направляти?! Ви ж гляньте — йому все байдуже. На селі знають — вдень німець під трактором валяється вночі на ставку рибу ловить. Оце і всі інтереси у людини. Ні тобі натхнення, ні бажання самоствердитися, нову професію опанувати чи нові знання у роботі використати. У самодіяльність не затягнеш. Честь колгоспу торік на районних спортивних змаганнях відстоювали, так усі хлопці рвали жили, а німець на лавці біля хати цигарку смалив. Зовсім негодяща кандидатура.
— Яке навчання? — не повірив Стьопка.
— А риби хоч багато ловиш? — спитав незнайомець, пропустивши Стьопчине запитання повз вуха.
— Отож! — розсміявся Льошка. — На ставок ходить, а риби упіймати не може.
— А на що ловиш? — прокинувся від старечої сплячки голова сільради Панасюк. — На макуху?
— Так! Годі теревенити! — гримнув голова. — Справа серйозна. — На незнайомця кивнув. — Поважна людина а району приїхала з рознарядкою. Маємо відправити рокитнянця на навчання.
— Я… не хочу з Рокитного… — почервонів Стьопка.
Голова зітхнув, потилицю почухав, важку долоню німцеві на плече поклав.
— А що робити? Мусиш, бо прийшла рознарядка на хлопця зі стажем роботи у господарстві. Оце перебрали — ти один такий.
— Не треба мені того… — ще дужче почервонів.
Голова насупився.
— Дивлюся я на тебе, Стьопо… Ніби ж і непоганий хлопець. Не п'єш, на техніці знаєшся, а чогось тобі не вистачає… Знань не вистачає! Так?
Незнайомець з району в паперах попорпався, нагадав голові:
— У вас ще з демографічними показниками не дуже…
Голова зиркнув на районного, руки за спину заклав і заходив навколо Стьопки, як навкруг новорічної ялинки.
— Отож, отож… — зупинився, та як лясне Стьопку по плечу. — А чи женися! Чи так я кажу? На демографічних показниках відробиш як освіти не хочеш. У народі кажуть: до тридцяти — не жонатий, до сорока — не багатий, виходить, зовсім пропащий.
— Нема мені ще тридцяти, — Стьопка розгубився вкрай.
— Нема, нема… Та уже й не вісімнадцять. Як ти ото без жінки вправляєшся?
— Відомо як, — хихотнув Ласочка.
— На селі дівок — як тих вошей на солдатській онучі, — піп своє Старостенко. — Взяти, приміром. — до Марусі обернувся, — як ти, Марусю, казала, ту дівку звати?
— Тетянка, — вперше озвалася Маруся.
Стьопка очі опустив, кров аж під кадик. «Клята, — захлинувся. — Що робить? Що робить, паскуда?! Зовсім хоче мене зі світу зжити!»
— Тетянка! — підхопив голова. — Гарна дівка! Ото тільки, що ніс горбом, так і ти, Стьопо, не перший красень на селі. Якраз — пара. Колгосп тобі свайбу організує. Хату дамо. — На Льошку глянув. — Дамо?
— Є ще одна незаселена, — Льошка відповідає.
— Отож! Чув? Хату нову дамо. З газом.
— Не потрібна вона мені, — відчайдушно заперечив німець.
— Хто? Тетянка? Чи хата? — вискочив Ласочка.
— Ні дівка, ні хата…
Голові набридло вмовляти німця, він грюкнув кулаком по столу так, що аж графинчик із водою підскочив, упав у своє крісло і постановив:
— Тоді збирайся! Поїдеш науку колупати! Нам у господарстві байдужих елементів і без тебе вистачає.
Стьопка вчепився руками у стілець, зціпив зуби і прохрипів — ледь чутно.
— Гаразд… Женюся…
Старостенко всміхнувся, руками розвів — от і добре.
— А на освіту кого писати? — спитав його районний.
Стьопка з ненавистю на Марусю зиркнув.
— А он Маруську запишіть, — голові. — Стаж мас. І женитися їй нетреба. Хай гризе науки…
Маруся від вікна на німця глянула, наче сріблом одарила.
— Ні… — каже. — Я з Рокитного не хочу…
Двісті років тому якийсь-такий чоловік зліпив у степу першу мазанку під рокитою при дорозі за десять кілометрів від тоді ще малого містечка. З того часу Рокитне так і розросталося уздовж шляху до тепер уже великого міста. Кожна нова вулиця починалася від асфальтівки і, хоч звалася Шевченківською, Червоною чи Леніна, все одно вела у степ. Старостенко новими колгоспними хатами пишався більше, ніж партизанськими подвигами.
— Вбивати — гірка наука, — казав, — а будувати — радісна.
І будував. Спочатку новими хатами спеціалістів у Рокитне заманював. Стане у степу біля новозбудованої хати, руку до лоба прикладе, у бік міста гляне.
21 
