очень нудно 
56 
— Е-е-е, теж мені Брежнєв, — бабі хоч і боязко, а язика втримати не може.
— Ану пішла геть, відьмо! — руки до баби тягне.
Ничипориха вискочила, носа почухала:
— Та не привиділося ж мені! Точно Роман із малолєткою злигався був! Он вона яка — лежить і трясеться од сорому, — сама собі. І пішла.
А розказати ж комусь хотілося — аж язик розсвербівся.
Похорон добрий вийшов, хоч і пересварилися шанівці. Баби казали, що не треба з Романового обличчя марлю знімати, бо ж дуже страшно дивитися на те, що від обличчя лишилося. А мужики казали:
— Непорядок. Із ганчіркою на морді… Та що це?! Як вам страшно, то повідвертайтеся. Прийшов Залусківський і постановив:
— Ганчірку зніміть, а труну накрийте. І всі погодилися.
Отець-священик своє пробурмотів, тітки-півчі відспівали, яму закидали. Хрест поставили.
— Е-е-е, ніби й не було чоловіка. Із цвинтаря поверталися — про важливе балакали.
— Федір, ти свиню колоти будеш? — спитав татко, хоч язик заплітався.
— Буду.
— А коли?
— Та за тиждень, мабуть. А чого питаєш?
— Та 'би до тебе прилаштуватися. Ти ж Степана з Килимівки гукнеш колоти?
— Степана. Він один — спеціаліст. І бере недорого.
— Тоді і я за тиждень, — вирішив татко. — Хай за один раз двох свиней заколе. І нам дешевше буде.
— Дешевше, — погодився Федір.
Бабам не давала спокою Раїсина корова. Ничипориха била себе у груди та казала, що корова вже до її двору звикла.
— Райці зараз та корова — як кобилі сідло, — звивалася. — Усе одно не буде Райка її глядіти. Хай корова в мене побуде.
— Хай краще у мене! — сіпалася до неї Алка Залусківська. — А то ви, бабо, від чужого молока скоро чисто попухнете!
— Ой-ой! Отаке! — ляснула долонями Ничипориха. — А, може, ти, Алко, ту корову годувала? Га?
— Годі вже за ту корову, — встряла мамка.
Ничипориха на неї недобре зиркнула.
— А за кого нам балакати? Може, за дочку твою?! Бач, і на похорон не прийшла!
Мамка й заклякла.
— Нездужає вона, — відповіла невпевнено.
На поминках Ничипориха напилася, підсіла до Залусківського.
— Ваню, така ти золота людина. Оце хочу до тебе у ноги впасти, щоб ти й мені такий гарний похорон зробив.
— Бабо, ви нас усіх переживете, — криво всміхнувся Залусківський.
Ничипориха похитала головою, пальця покрученого вгору підняла:
— Скоро… Ой, скоро моя година… А рідні нема. Одна-однісінька. Залусківський очі примружив.
— А чого свій клаптик землі нікому в оренду не віддасте? Була б вам копійчина на похорон. Однаково стоїть у бур'янах.
— Та страшно, Ваня. У газеті писали — одні злодюжки землю орендують. І дурять… Так дурять, що й подітися нема куди.
— А ви мені віддайте, — тихо сказав Залусківський.
— А ти мені що? — підняла брови баба.
— Похорон…
— Брешеш! — Їй-бо! Кращий за Романів.
— Ой, бути не може!
— Чого ж це?
— Не знаю. Не може буть — і все.
— Ну, як знаєте, — Залусківський від Ничипорихи відсунувся, стіл оглянув хазяйським оком. — Ну, давайте ще по одній. Пом'янемо Сашку… Тьху ти!..Романа! Пляшки задзенькали.
— Хай земля пухом… Обом…
***
Ничипориха на поминках не розбазікала про ту останню розмову Романа з Катериною тільки через те, що оце вдруге за короткий час спостерігала такий ловкий похорон і думала лишень про те, як би вмовити Залусківського і їй таке свято улаштувати. А тут — на тобі! Сам Залусківський бабі послугу пропонує.
Ничипориха повернулася з поминок до своєї порожньої хати, сіла й задумалася.
— От ірод! Прямо в душу вліз! І що його робити?
Свого часу Ничипориха зі шкури виплигнула, щоб добути земельні паї на себе, чоловіка, царство йому небесне, доньку і двох її діточок. Вийшло чимало, і шанівці довго плювали на хитру бабу.
— Хоч би сиріток біля себе лишила, — казали. — А так…
Нащо хапнула? Бур'яни розводити?..
Баба на них уваги не звертала і все думала, якою ж багатющою багатійкою стане завдяки власній землі. Та роки йшли, земля геть поросла бур'яном, і вже несила була Ничипорисі ганяти з неї чужих корів та кіз, І тут раптом — Залусківський. Єдиний на всю Шанівку заможний чоловік. «І не бреше ж, мабуть! — подумала баба. — Бач, який похорон Сашкові з Романом зробив. Як ніби ото Алку свою ховав, а не сусідів».
Ничипориха перехрестилася й вирішила: проґавити такої вигідної справи ніяк не можна. На ранок поперлася до Залусківських. Іван матюкався та бив кролів.
56 
