очень нудно 
58 
— Налити? — з надією запитала Тамарка.
— Я сам у тебе налити хочу, — зареготав Залусківський. — Приходь увечері до покинутої хати за балкою. Підійду…
Уже йти хотів. Тамарка зітхнула.
— Знову камінням жопу дерти…
— Може, Алці сказати, щоб у хаті постелила? — уїдливо запитав Залусківський.
— Та ні… то я так, — відповіла слухняна коханка. І згадала про Ничипоришині плітки. — Іване! Чуєш? Ничипориха тільки-но мені такого нагородила… На голову не налазить.
Залусківський напружився.
— Про землю?
— Про яку землю? Про Катьку Льонькову… Каже, що сама чула…
Залусківський зупинив її на півслові.
— Увечері розкажеш. І пішов.
Тамарчин чоловік Федір теж знав: тягається жінка із Залусківським. І навіть вирахував, коли саме. Перед побаченням із шанівським «олігархом» Тамарка бувала особливо терпимою до чоловікової потреби напиватися щовечора. А іноді навіть сама пляшку виставляла, аби Федько очі залив і забувся..
От і тепер. Тамарка кіоск зачинила надвечір, відійшла, плюнула й повернулася. По пляшку. Трохи по хаті каструлями погриміла.
— Ой, мені ще в кіоск тре'… — Із дому.
До покинутої хати за балкою добігла, коли сонце сіло. Залусківського ще не було. Жінка розчистила земляну підлогу від битої цегли.
— От паскуда, — прошепотіла. — Щоразу чекати його доводиться.
Залусківський об'явився за півгодини. Тамарка до того часу змерзла як цуцик.
— Де ж-ж-ж ти так довго! — зубами цокотіла.
— Справи маю, — гримнув Залусківський. — Я ж не ти… Це тобі — аби хто встромив…
Тамарка промовчала. Ковдрочку малу, що у торбі із собою приперла, постелила, вже за спідницю вхопилася.
— Ваня! Чуєш? Ничипориха каже, що мала Катька Льонькина з Романом тягалася. І ніби навіть у ту ніч, коли копа згоріла, встигла до нього збігати, аби злигатися зайвий раз…
Залусківський вже штани стягнув. Як почув — так і сів голим задом на землю.
— Що ти сказала?..
— Що чув, — Тамарку вразила реакція Залусківського. — А чого впав, ніби то твоя Алка з Романом у копі…
— Цить! — Залусківський заметушився, штани натягнув.
Знову сів. — Ану розказуй. Тільки геть усе чисто. Кожне слово…
— Та хіба всі Ничипоришині побрехеньки згадати можна? Домовилися ми з нею, що вона нікому більше й слова не мовить.
— Чому? — спитав Залусківський.
— Хочемо придумати, як малу хвойду провчити. Тре', щоб у селі не знали поки.
Залусківський почухав носа.
— Це ви добре придумали. Нащо село колотити…
Підвівся.
— Ходім, Тамаро.
— Куди? — Тамарка зовсім нічого не розуміла. — А теє… сексом тим… займатися не будемо?
— А тобі — аби встромив хто! — гримнув Залусківський. — Ходімо! Хочу, щоб Ничипориха мені все чисто розказала.
***
Ничипориха плела серветку з білих простих ниток. Залусківського з Тамаркою побачила — перелякалася. — Іване! Чи не передумав із моїм похороном?
— Про що це ви, бабо? — Тамарка їй.
Залусківський аж матюкнувся.
— От баби! А ну цитьте мені! Мовчіть! Жінки слухняно замовкли.
— А тепер ви, Ничипорихо, розказуйте про Романа і малу Катьку… — продовжив. — І якщо хоч слово збрешете чи придумаєте, буде вам похорон! Прямо завтра і буде!
Ничипориха зручно всілася, перехрестилася і почала малювати. Куди там Рембрандту!
— Значить, так… Лежить Роман на постелі білій… Помирає… Баби біля Раїси крутяться, а тут ти, Ваню, заходиш…
Ничипориха зупинилася, з острахом подивилася на Залусківського.
— Та я слухаю, слухаю… — сказав Залусківський. — І далі що?
Баба пожвавішала.
— Заходиш ти, Ваню, і кажеш: «Ану гетьте мені всі з хати! Я з Раїсою говорити буду»…
Залусківський підняв брови.
— Ну? І довго ви про мене розказуватиме?
— А тут Катька Льонькина тобі у ноги кинулася. «Дозвольте біля Романа лишитися! Благаю, дозвольте!»
Тамарка не втрималася:
— Та що ви кажете? Просто в ноги кинулася?
— От тобі хрест! — Ничипориха перехрестилася. — Скажи, Ваня, було таке чи ні?
— Було, хоч у ноги мала й не кидалася. Сказала, що лишиться біля Романа — вам, Ничипорихо, допомогти…
— От! Тільки всі вийшли, вона — до Романа…
— А ви де були? — спитала Тамарка.
— Я? — Ничипориха задумалася. — А мені зле стало. На хвилю надвір вискочила й назад у хату. До Романа… Ще й до кімнати не зайшла, чую — Катька з Романом розмовляє. А він їй відповідає…
58 
