Возможно, любительницам лёгкого, одноразового чтива и не понравится, потому... 
147 
— Та невже ти, Гандальфе, не знаєш цього слова? — здивовано запитав Боромир.
— Ні! — відрубав маг.
Мандрівники зчудовано перезирнулися; тільки Арагорн, який добре знав Гандальфа, залишився незворушним.
— Тоді навіщо було тягти нас до цієї клятої діри? — вигукнув Боромир, із здриганням озираючись на темну воду. — Ти казав, що одного разу ходив цими копальнями. Як це тобі вдалося, якщо ти не міг увійти?
— На перше твоє запитання, Боромире, я відповім: так, слова я не знаю–поки що. Але незабаром дізнаюсь, а там подивимося, — сказав маг, і очі його блиснули з–під брів. — Тоді ти зможеш запитувати, який сенс у моїх рішеннях. А щодо другого питання: ти сумніваєшся в моїй чесності? Чи ти вже такий некмітливий? Я не входив, а виходив тут. Я йшов зі сходу. До твого відома, ці ворота відчиняються назовні. Із середини достатньо лише натиснути рукою, і стулки розійдуться. А зовні ніщо не зрушить їх, крім заклинання: їх неможливо вибити.
— Що ж ти намагаєшся робити? — запитав Пін, анітрохи не злякавшись настовбурчених брів мага.
— Стукати в двері твоєю головою, Переґріне Тук, — пробурмотів Гандальф. — Але якщо це її не похитне і до мене не приставатимуть з дурними питаннями, я закляття пригадаю. Колись я знав усі заклинання мовами ельфів, людей і орків і міг би легко пригадати хоч би й цілу сотню. Але всі їх перебирати не знадобиться, і не доведеться звертатися до Гімлі за словами таємної мови гномів, якої вони нікого не навчають. Таємне Слово, які Напис на арці, було ельфійським — в цьому я не сумніваюся.
Маг знову підійшов до стіни і, злегка торкнувшись патерицею срібної зірки під зображенням ковадла, владно вимовив:
- Аннон еделлен, едро хі–емман!
- Феннас неготрім, ласто бет ламман!
Срібні лінії трохи поблякли, але камінь не здригнувся.
Багато разів повторював Гандальф ці слова, змінюючи порядок, вставляючи нові. Потім він спробував інші заклинання, одне за одним, промовляючи їх то тихіше, то гучніше, то швидше, то повільніше. Затим став перебирати окремі ельфійські слова. Нічого не виходило. Стрімчаки громадилися вночі, загорялися численні зірки, подув холодний вітер, а ворота Морії лишалися зачиненими.
І ще раз Гандальф наблизився до стіни і, піднявши руки, став вимовляти слова все більш гнівно й владно, і вигукнув: «Едро, едро!», ударяючи по каменю патерицею. «Відчинись, відчинись!» — твердив він усіма мовами, що коли–небудь лунали на заході Середзем’я, потім відкинув патерицю і, замовкнувши, опустився на камінь.
У цю хвилину вітер доніс здалека виття вовків. Поні Біля підстрибнув з переляку, Сем став його заспокоювати, шепочучи щось прямо у вухо.
— Дивися, не випусти його! — сказав Боромир. — Схоже, він нам ще знадобиться, якщо лише вовки до нас не доберуться. До чого ж мені огидна ця мерзотна калюжа!
Підхопивши із землі великий камінь, він жбурнув його далеко в темну воду. Камінь зник із слабким сплеском, але в ту ж хвилину щось зашипіло, забулькотіло, поверхня води пішла колами, і кола повільно змістилися до підніжжя скель.
— Навіщо ти так, Боромире? — сказав Фродо. — І мені тут неприємно й навіть страшно, не знаю, від чого; не вовків я боюся і навіть не темряви за воротами — я боюся цього озера. Не каламуть його.
— Скоріше б ми вже звідси куди–небудь пішли! — зітхнув Меррі.
— Чому ж Гандальф так зволікає? — дивувався Пін.
Гандальф не звертав на них уваги. Він сидів, схиливши голову, чи то у відчаї, чи то напружено замислившись. Смутне виття вовків почулося знову. Кола на воді все поширювалися, підбиралися ближче і кілька разів уже накочували на берег.
Зненацька маг підскочив з гучним сміхом, примусивши всіх здригнутися:
— Зрозумів! Зрозумів! Ну ясна річ! Надзвичайно просто, як і будь–яка загадка, коли дізнаєшся про розгадку!
Підібравши палицю, Гандальф став під стіною й дзвінко крикнув: «Меллон!» Зірка коротко спалахнула й згасла. На стіні безшумно проявилися обриси величезних воріт, хоча до того не було ані щілини, ані дірочки. Повільно розділилися вони посередині й стали відчинятися назовні, п’ядь за п’яддю, доки обидві стулки не торкнулися скелі. У отворі з’явилися сходинки, які круто ішли нагору, у темряву густішу, ніж ніч. Вражені Хранителі дивилися на це, широко розплющивши очі.
— Я усе ж таки помилявся, — пояснив Гандальф, — і Гімлі теж. З нас один Меррі намацав вірний шлях: таємне слово було видно — в напису на арці! Перекласти його слід було так: «Скажи слово «друг» і увійдеш». Промовляєш це слово ельфійською, і ворота відчиняються! Зовсім просто. Надто просто для знавця заклинань у наш неспокійний час. Ті дні були щасливішими… Ну, а тепер підемо!
147 
