очень нудно 
148 
- У дівчачому, - відповіла вона, сумно стенувши плечима, - та це не означає, що я не можу відвідувати інші місця. Пам'ятаєш, я якось приходила й бачила тебе у ванній?
- Ще й як пам'ятаю,-зізнався Гаррі.
- Я думала, що йому подобаюся. - жалібно простогнала вона. - Може, якби ви звідси пішли, то він би повернувся… ми маємо так багато спільного… я впевнена, що він це відчуває…
І вона з надією поглянула на двері.
- Коли ти кажеш, що ви маєте багато стильного, - за питав Рон. якого це вже почало смішити, - то маєш на увазі, що він теж живе в трубі під унітазом?
- Ні. - виклично заперечила Мірта, а її голос луною розійшовся по кахлях старого туалету.-Я маю на увазі, що він чуйний, що люди теж з нього знущаються. І він теж почувається самотнім, йому нема з ким поговорити. але він не соромиться виявляти свої почуття й плакати!
- Тут плакав якийсь хлопець?-зацікавився Гаррі. - Маленький хлопчик?
- Не має значення! - відрізала Мірта. Її маленькі, заплакані очі втупилися в Рона, що вже відверто сміявся. - Я обіцяла, що нікому не скажу і заберу що таємницю з собою в…
- …тільки не в могилу. - захихотів Рон. - Скоріше в каналізацію.
Мірта люто завила й шубовснула назад з унітаз, від чого вода перелилася через край і хлюпнула на підлогу. Знущання над Міртою трохи піднесло Ронів настрій.
- Маєш рацію, - погодився він, закидаючи на спину свою шкільну сумку. - я запишуся на ті уроки в Гоґсміді. а потім вирішу, чи складати іспит.
Отож, коли настали вихідні. Рон приєднався до Герміони й решти шестикласників, яким виповнювалося сімнадцять років якраз вчасно, щоб через два тижні складати іспит. Гаррі з заздрістю спостерігав, як вони збираються в село: він скучив за цими відвідинами, до того ж це був особливо гарний весняний день, коли чи не вперше за довгий час небо прояснилося. Проте він вирішив скористатися вільним днем, щоб іще раз спробувати проникнути в кімнату на вимогу.
- Краще б ти, - порадила Герміона, коли він у вестибюлі поділився з нею і з Роном цими намірами, - пішов до Слизорога і спробував виманити в нього спогад.
- Та я вже пробував! - сердито огризнувся Гаррі, і це була правда. На цьому тижні він затримувався в класі настійок після кожного уроку, намагався загнати Слизорога на слизьке, але вчитель завжди так швидко зникав з підвалу, що Гаррі не встигав його наздогнати. Двічі Гаррі підходив до його кабінету і стукав, але відповіді не було, хоч за другим разом він почув, як хтось негайно приглушив звук старого грамофона.
- Герміоно. він не хоче зі мною розмовляти! Я намагався застати його на самоті, але він постійно цього уникає!
- А ти не здавайся, ясно?
Коротка черга учнів перед Філчем, що, як завжди, тицяв у них чуйником таємниць, просунулася на кілька кроків, і Гаррі нічого не відповів, щоб сторож його не підслухав. Він побажав Ронові й Герміоні успіхів, а тоді розвернувся й подався мармуровими сходами вгору, сповнений рішучості, незважаючи на Герміонині слова, присвятити годинку-дві кімнаті на вимогу
Коли його вже не було видно з вестибюлю, Гаррі вийняв з сумки Карту Мародера і плащ-невидимку. Заховавшись під плащем, він ударив по карті чарівною паличкою, прошепотів: «Урочисто присягаю не затівати нічого доброго», - й почав уважно її роздивлятися.
Був недільний ранок, і майже всі учні сиділи у своїх вітальнях - ґрифіндорці в одній вежі, рейвенкловців, в іншій, слизеринці в підвалах, а гафелпафці в напівпідвальному приміщенні біля кухонь. Кілька учнів сиділо в бібліотеці… хтось гуляв на подвір'ї… а в коридорі на восьмому поверсі стирчав самотній Ґреґорі Ґойл. Не було ані знаку кімнати на вимогу, та Гаррі не зважав; якщо Ґойл біля неї чатував, то кімната відчинена, хоч Карта про це й не знала. Тому він помчав на восьмий поверх і загальмував аж тоді, як завернув за ріг потрібного коридору; там він уже пішов дуже повільно, буквально підкрадаючись до тієї самої маленької дівчинки з важкими терезами в руках, якій так люб'язно допомогла Герміона два тижні тому. Він підійшов до неї ззаду, низенько нахилився й прошепотів:
- Привіт… ти така симпатична.
Ґойл заверещав з переляку, впустив терези й чкурнув геть. Його не стало видно задовго до того, як у коридорі стихла луна від брязкоту розбитих терезів. Сміючись, Гаррі повернувся до стіни, за якою, як він був упевнений, завмер Драко Мелфой, який уже знав, що там, за дверима, з'явився хтось непроханий, тому не наважувався вийти. Гаррі просто насолоджувався відчуттям власної могутності і водночас намагався пригадати, які варіанти речень він ще не випробовував.
148 
