очень нудно 
200 
Його сполохала професорка Спраут, що пролетіла повз нього разом з Невілом та ще півдесятком інших учнів, які, затуливши вуха спеціальними навушниками, несли величезні рослини в горщиках.
— Мандрагори! — прокричав на бігу Невіл, озирнувшись на Гаррі. — Перекинемо їх через мур… їм не сподобається!
Гаррі тепер знав, куди йти. Наддав ходи, Геґрід з Ікланем намагалися не відставати. Вони минали портрет за портретом, і з ними бігли намальовані персонажі, усі ті чаклуни й відьми у гофрованих комірах і панталонах, в обладунках і мантіях. Вони перестрибували в сусідні картини й повідомляли новини з інших частин замку. Коли Гаррі з Геґрідом добігли до кінця коридору, замком трусонуло, і на одному постаменті з шаленою силою вибухла велетенська ваза. Гаррі зрозумів, що вже діють набагато зловісніші чари, ніж ті, що їх вичакловували викладачі та члени Ордену.
— Усьо файно, Ікланю… всьо файно! —заволав Геґрід, але величезний пес—вовкодав кинувся навтьоки від скалок порцеляни, що пирснули навсібіч, наче шрапнель. Геґрід потупотів навздогін за переляканим псом, покинувши Гаррі на самоті. Тримаючи напоготові чарівну паличку, він ішов коридорами, що трусилися від влучань закляттями. В одному з коридорів його супроводжував, перестрибуючи з картини в картину, маленький намальований лицар сер Кадоґан. Він бряжчав обладунками й вигукував підбадьорливі слова, а його маленький коник трюхикав поруч.
— Трясогузки й гультіпаки, шолудиві пси, провчи їх усіх, Гаррі, нехай начуваються!
Гаррі завернув за ріг і побачив Фреда з групкою учнів, серед яких були Лі Джордан і Анна Ебот. Вони стояли біля ще одного порожнього постаменту, статуя з якого досі затуляла таємний хід. Усі тримали напоготові чарівні палички і прислухалися, що діється в прихованому тунелі.
— Гарна нічка! — крикнув Фред, коли замок знову здригнувся, і Гаррі помчав далі, зляканий і водночас підбадьорений. Він забіг у ще один коридор, де було повно сов, а місіс Норіс сичала й намагалася дістати їх лапами — поза сумнівом, тільки для того, щоб загнати на місце…
— Поттере!
Еберфорс Дамблдор стояв, перегородивши коридор, з чарівною паличкою напоготові.
— Через мій шинок перейшли вже сотні дітлахів, Поттере!
— Я знаю, ми їх евакуюємо, — сказав Гаррі. — Воддеморт… —…напав, бо йому не вручили тебе, — закінчив за нього
Еберфорс, — я не глухий, це чув цілий Гоґсмід. А ви не додумалися затримати кількох слизеринців заручниками? Там же були діти смертежерів, а ви їх просто переправили в безпечне місце. Чи не розумніше було залишити їх тут?
— Це Волдеморта не спинило б, — заперечив Гаррі, — а крім того, ваш брат так не вчинив би.
Еберфорс заскрипів зубами й кудись побіг.
Ваш брат так не вчинив би… але ж це була правда, подумав Гаррі, знову перейшовши на біг. Дамблдор, який так довго захищав Снейпа, ніколи не вимагав би викупу за учнів…
Аж ось нарешті він завернув за останній ріг і, не знаючи, лютувати йому чи радіти, побачив їх — Рона й Герміону з оберемками довгих, вигнутих і брудних жовтуватих предметів. У Рона під пахвою була ще й мітла.
— Де ж ви пропадали? —закричав Гаррі.
— У Таємній кімнаті, —відповів Рон.
— У Таємній… що? — перепитав Гаррі, зупиняючись.
— Це Рон, це його ідея! — важко дихаючи, пояснила Гер—міона. — Просто блискуча, правда? Ми ж чекали, коли ти пішов, і я сказала Ронові, що навіть як ми ту річ знайдемо, то як її знищити? Ми й чаші ще не позбулися! І тут йому сяйнула ця думка! Про Василіска!
— Про що?
— Про те, що нищить горокракси, — спокійно пояснив Рон. Гаррі глянув на те, що тримали в руках Рон і Герміона:
великі вигнуті ікла, видерті, як він тепер зрозумів, з черепа мертвого Василіска.
— Як же ви туди потрапили? — здивувався він, дивлячись то на ікла, то на Рона. —Там потрібно говорити парселмовою!
— А він і говорив! — прошепотіла Герміона. — Покажи йому, Роне!
Рон жахливо, здушено засичав.
— Так ти робив, відкриваючи медальйон, — вибачливо пояснив він Гаррі. — Я мусив випробувати кілька варіантів, — він скромно стенув плечима, — і врешті—решт ми там опинилися.
— Рон був просто неймовірний! — захоплено сказала Герміона. — Неймовірний!
— Отже… — ледве стримував хвилювання Гаррі. — Отже…
— Отже, ще один горокракс був та загув, — повідомив Рон і вийняв з—під куртки потрощені рештки чаші Гафелпаф. — Це Герміона проштрикнула. Вирішила, що тепер її черга. Вона ще ж не отримувала того кайфу.
200 
