очень нудно 
203 
— Гаррі? — пролунав раптом Ронів голос по той бік стіни праворуч від Гаррі. — Ти з кимось там розмовляєш?
Махнувши чарівною паличкою, мов батогом, Креб націлив її на п'ятнадцятиметрову гору старих меблів, поламаних скринь, старих книжок, мантій та іншого незрозумілого мотлоху і крикнув:
— Десендо!
Стіна захиталася й повалилася прямо на сусідній прохід, у якому стояв Рон.
— Роне! — заволав Гаррі, а десь неподалік заверещала
невидима йому Герміона. Гаррі почув, як усі ті незліченні предмети падають на підлогу з другого боку хиткої стіни, крикнув: — Фініте! —і все стабілізувалося.
— Стій! — крикнув Мелфой, зупиняючи Кребову руку, коли той намірився повторити закляття. — Якщо ти, блін, тут усе розтрощиш, то назавжди поховаєш і ту діадему!
— А яка різниця? —не зрозумів Креб, вириваючи руку. — Темному Лорду потрібен Поттер, а кому треба та діводема?
— Поттер прийшов сюди по неї, — Мелфой ледве приховував роздратування тупістю напарника, — а це означає…
— "Це означає"? — Креб з неприхованою люттю втупився в Мелфоя. — Мені, блін, плювати, що це означає і що ти думаєш! Кароче, я більше не виконую твоїх наказів, Драко. Тобі й твоєму старому гаплик.
— Гаррі? — знову закричав Рон за стіною мотлоху. — Що там таке?
— Гаррі, — перекривив його Креб, — Що там… стій, Поттер! Круціо!
Гаррі метнувся по тіару. Кребове закляття в нього не влучило, але зачепило кам'яне погруддя, підкинувши його вгору. Діадема злетіла й зникла з очей, впавши на гору різних речей. Туди гухнуло й погруддя.
— СТОП! — крикнув Кребові Мелфой, і його голос луною прокотився у величезному приміщенні. — Темному Лордові він потрібен живий…
— А що? Хіба я, блін, його вбиваю? — зарепетував Креб, відкидаючи Мелфоєву руку, — але якщо зможу, то я його вб'ю, бо хіба Темному Лордові не все одно, живий він чи мертвий?
Струмінь яскраво—червоного світла пролетів повз Гаррі, ледь його не зачепивши. Герміона вибігла з—за купи непотребу в нього за спиною й метнула приголомшливе закляття прямісінько в Кребову голову. Воно не влучило тільки тому, що Мелфой устиг смикнути Креба на себе.
— Це ж ця бруднокровка! Авада Кедавра!
Гаррі побачив, як Герміона пригнулася й відскочила, а його лють на Креба, котрий вистрілив смертельним закляттям, примусила забути про все інше. Він метнув у Креба приголомшливим закляттям, і той смикнувся, вибивши у Мелфоя з рук чарівну паличку. Паличка підлетіла вгору і впала десь за горою поламаних меблів та скринь.
— Не вбивати його! НЕ ВБИВАТИ! — заверещав Мелфой Кребові й Ґойлу, що обидва цілилися в Гаррі. Вони завагалися всього на частку секунду, та Гаррі тільки цього й було треба.
— Експеліармус!
Чарівна паличка вислизнула у Ґойла з руки й пропала в цілій скирті непотрібних речей за його спиною. Ґойл придуркувато застрибав на місці, намагаючись її дістати. Мелфой ухилився від другого Герміониного приголомшливого закляття, а Рон, раптово вискочивши в кінці проходу, вистрілив у Креба закляттям "тілов'яз", однак той устиг вивернутися.
Креб крутнувся на місці і знову загорлав:
— Авада Кедавра!
Рон, уникаючи струменя зеленого світла, щез. Мелфой, що залишився без палички, зіщулився за якоюсь шафою на трьох ніжках, а Герміона метнулася до них і влучила в Ґойла приголомшливим закляттям.
— Вона десь тут! — закричав їй Гаррі, вказуючи на купу мотлоху, де впала стара тіара. — Пошукай її, а я допоможу Ро…
— ГАРРІ! — заверещала вона.
Страшенний гуркіт за спиною примусив Гаррі озирнутися. Він побачив Рона й Креба, що бігли щодуху проходом.
— Хочеш зігрітися, падло?! —ревів на бігу Креб.
Та він, здається, вже сам не мав контролю над тим, що вичаклував. їх наздоганяло полум'я, його величезні язики жадібно лизали стоси мотлоху, що обвалювалися й одразу оберталися на попіл.
— Аґваменті! —заволав Гаррі, але струмінь води, що вилетів з кінчика його чарівної палички, випарувався в повітрі.
— ТІКАЙМО!
Мелфой схопив приголомшеного Ґойла й поволік за собою.
Переляканий Креб перегнав усіх. Гаррі, Рон і Герміона мчали за ним, а вогонь їх переслідував. Це не було звичайне полум'я. Креб застосував заклинання, про яке Гаррі ніколи й не чув. Вони завернули за ріг, а вогняні язики гналися за ними, наче живі, чутливі, налаштовані на те, щоб убивати. Полум'я почало видозмінюватися, перетворюючись на велетенських вогненних монстрів. Палаючі змії, химери й дракони здіймалися, падали і знову здіймалися вгору, а все це віковічне сміття, яким вони живилися, летіло в їхні ікласті пащеки, прилипало до пазуристих лап і врешті—решт поглиналося цими пекельними почварами.
203 
