очень нудно 
204 
Мелфой, Креб і Ґойл зникли з очей. Гаррі, Рон і Герміона заклякли на місці. Вогняні монстри їх оточували й насувалися дедалі ближче — пазуристі, рогаті, хвостаті, а жар довкола них був непроникний, як стіна.
— Що робити? — заволала Герміона, перекрикуючи оглушливий рев вогню. — Що робити? —Тримайте!
Гаррі вихопив з найближчої купи непотребу дві важелезні на вигляд мітли й кинув одну з них Ронові, що зразу все зрозумів, посадив за собою Герміону і злетів. Гаррі закинув ногу на другу мітлу, і, щосили відштовхнувшись від підлоги, теж злетів, ледве вислизнувши з—під ороговілого дзьоба палаючого хижака, що пожадливо клацав на них щелепами. Дим і жар уже заповнили все. Зловісний вогонь поглинав унизу контрабандні товари багатьох поколінь зацькованих учнів, злочинні результати тисяч заборонених експериментів, таємниці незліченних душ, які шукали притулку в цій кімнаті. Гаррі ніде не бачив ані сліду Мелфоя, Креба чи Ґойла. Він опустився якомога нижче до хижих вогненних монстрів, намагаючись їх десь розшукати, та все було охоплено полум'ям. Яка жахлива смерть… він їм такого не бажав… — Гаррі, тікаймо звідси, тікаймо! — ревів Рон, проте через чорний дим неможливо було визначити, де двері.
І серед цього жахливого реву й грому всепожирального полум'я Гаррі раптом почув тонкий і жалібний людський крик.
— Це… дуже… небезпечно! — заволав Рон, але Гаррі вже розвернувся в повітрі. Окуляри надавали очам хоч якогось захисту від диму, і він придивлявся до пожежі, що вирувала внизу, шукаючи якихось ознак життя, чийогось обличчя чи рук, які ще не почорніли, як обгоріле дерево…
І тут він їх побачив. Мелфой підтримував непритомного Ґойла, і вони обидва ледве трималися на вершечку хиткої вежі з обвуглених столів. Гаррі пірнув униз. Мелфой побачив його й простяг руку, та щойно Гаррі за неї вхопився, як зрозумів, що сам не подужає. Ґойл був занадто важкий, і Мел—фоєва спітніла рука відразу вислизнула з долоні Гаррі…
— ГАРРІ, ЯКЩО МИ ЧЕРЕЗ НИХ ЗАГИНЕМО, Я ТЕБЕ ПРИБ'Ю! — прогримів Ронів голос, і коли вже над ними нависла величезна палаюча химера, вони разом з Герміоною затягли Ґойла на свою мітлу і, важко похитуючись, знову злетіли вгору, а Мелфой видряпався на мітлу Гаррі і вчепився позаду.
— Двері, шукай двері, двері! — заверещав у вухо Гаррі Мелфой. Гаррі набрав швидкості й помчав за Роном, Герміоною і Ґойлом крізь пелену густого чорного диму, що не давав дихати. Навколо них підлітали останні нечисленні предмети, ще не пожерті пожадливим вогнем. Святкуючи перемогу, їх підкидали створіння, породжені лиховісним полум'ям. Там були келихи і щити, іскристе намисто й стара вицвіла тіара…
— Що ти робиш, що ти робиш? Двері там! —заверещав Мелфой, але Гаррі стрімко розвернувся й пірнув униз. Діадема ширяла в повітрі, наче на сповільнених кадрах, оберталася й виблискувала, падаючи в роззявлену пащеку вогненного змія, але Гаррі встиг її впіймати й начепити собі на зап'ястя…
Гаррі зробив ще один крутий поворот, коли на нього кинувся змій, злетів угору й помчав туди, де мали бути відчинені двері. Рон, Герміона і Ґойл зникли, Мелфой лементував і так міцно тримався за Гаррі, що було аж боляче. І тут Гаррі побачив крізь дим прямокутну латку на стіні. Шн скерував
туди мітлу, і вже за пару секунд його легені наповнилися чистим повітрям, і він врізався в стіну зовнішнього коридору—Мелфой упав з мітли й лежав долілиць, хапаючи ротом
повітря, кашляючи і відпльовуючись. Гаррі перекрутився й сів долі. Двері кімнати на вимогу зникли. Рон і Герміона сиділи, відхекуючись, біля непритомного Ґойла.
— К—креб, — затинаючись, пробелькотів Мелфой, щойно до нього повернувся дар мови. — К—креб…
— Він мертвий, — різко кинув Рон.
Запала тиша, порушувана тільки натужним диханням і кашлем. Тут замок здригнувся від низки важких ударів, а повз них промчала на конях ціла кавалькада прозорих вершників, що тримали голови під пахвами й кровожерно горлали. Коли безголові мисливці проїхали, Гаррі, похитуючись, устав і роззирнувся. Битва в замку тривала. Крім лементу безголових привидів лунали ще й інші крики. Його
охопила паніка.
— Де Джіні? — різко запитав він. — Вона ж була тут. Мала
повернутися в кімнату на вимогу.
— Нічого собі, невже ти думаєш, що кімната й далі діяти ме після такої пожежі? — здивувався Рон, та все ж зірвався на ноги й почав розглядатися навсібіч, розтираючи собі груди. — Може, розділимося й пошукаємо?…
204 
