ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Жажда золота

Неплохое приключение, сами персонажи и тема. Кровожадность отрицательного героя была страшноватая. Не понравились... >>>>>

Женщина на заказ

Мрачноватая книга..наверное, из-за таких ужасных смертей и ужасных людишек. Сюжет, вроде, и приключенческий,... >>>>>

Жестокий и нежный

Конечно, из области фантастики такие знакомства. Герои неплохие, но невозможно упрямые. Хоть, и читается легко,... >>>>>

Обрученная во сне

очень нудно >>>>>

Королевство грез

Очень скучно >>>>>




  60  

Двоє молодиків, обмінявшись багатозначними поглядами, знялися з місць і подалися прямісінько в буфет. У театрі стояв гомін, у всіх глядачів збуджено блищали очі. Так, так, невідомо, у що все це переросло б, якби Бенгальському не забракло сили зрушити з місця. Намагаючись якнайміцніше взяти себе в руки, він за звичкою потер їх і голосом найбільшої гучності заговорив так:

— Оце, громадянство, ми з вами бачили зараз випадок так званого масового гіпнозу. Суто науковий дослід, котрий якнайкраще доводить, що жодних чудес і магії не існує. Попросимо ж маестро Воланда викрити нам цей дослід. Зараз, громадянство, ви бачитимете, як ці, начебто грошові, аркушики зникнуть так само несподівано, як і з’явилися.

Тут він зааплодував, але один-однісінький, на обличчі у нього при цьому грала впевнена посмішка, але в очах цієї впевненості не було ані йоти, швидше в них проступало благання.

Публіці промова Бенгальського не припала до вподоби. Запала цілковита мовчанка, яку порушив картатий Фагот,

— А це випадок так званої брехні, — вістував він гучним козлячим тенором, — папірці, громадяни, справжнісінькі.

— Браво! — коротко ревнув бас десь угорі.

— Між іншим, цей, — тут Фагот показав на Бенгальського, — мені обрид. Лізе повсякчас, коли його не питають, облудними заувагами псує сеанс! Що б нам таке з ним зробити?

— Голову йому одірвати! — кинув суворо хтось на гальорці.

— Як це ви кажете? Га? — вмить відгукнувся на цю неподобну пропозицію Фагот. — Голову відірвати? Це ідея! Бегемоте! — гукнув він до кота. — Сповняй! Ейн, цвей, дрей!

І сталася небачена річ. Шерсть на чорному котові стала дибки, і він пронизливо нявкнув. Потім зібрався в клубок і, як пантера, метнувся просто на груди Бенгальському, а звідти перескочив на голову. Буркаючи, пухкими лапами кіт вчепився в ріденьку шевелюру конферансьє і, дико ревнувши, за два оберти зірвав цю голову з товстої шиї.

Дві з половиною тисячі людей у театрі скрикнули, як один. Кров цівками з розірваних вен на шиї вдарила вгору і залила манишку та фрак. Безголове тіло якось недоладно загребло ногами і сіло на підлогу. В залі залунали істеричні жіночі зойки. Кіт передав голову Фаготу, той за волосся підняв її і показав публіці, а голова ця розпачливо гукнула на весь театр:

— Лікаря!

— Ти будеш надалі варнякати казна-що? — грізно спитав Фагот у голови, що плакала.

— Не буду більше! — прохарчала голова.

— Ради бога, не мучте його! — раптом, перекриваючи гамір, пролунав з ложі жіночий голос, і маг повернувся на цей голос.

— Так що, громадяни, простити його, чи що? — спитав Фагот, звертаючись до зали.

— Простити! Простити! — залунали спершу окремі й переважно жіночі голоси, що згодом злилися в один хор з чоловічими.

— Як накажете, мессіре? — спитав Фагот у замаскованого.

— Ну що ж, — задумливо відізвався той, — вони — люди як люди. Люблять гроші, але ж це завжди було… Людство любить гроші, хоч би з чого ті не були зроблені, зі шкіри чи з паперу, з бронзи чи золота. Ну, легковажні… ну, що ж… і мил осердя інколи достукується в їхні серця… звичайні люди… загалом нагадують колишніх… квартирне питання лише зіпсувало їх… — І голосно наказав: — Начепіть голову.

Кіт, примірившись ретельно, насадив голову на шию, і вона точнісінько сіла на своє місце, наче й не залишала його. І головне, навіть шраму на шиї жодного не лишилося. Кіт лапами обтрусив у конферансьє фрак і пластрон, і з них пропали сліди крові. Фагот підвів сидячого Бенгальського на ноги, засунув йому в кишеню фрака пачку червінців і випровадив зі сцени словами:

— Котіться відси! Без вас веселіше!

Безтямно озираючись і хитаючись, Бенгальський додибав лише до пожежного поста, і тут йому стало зле. Він жалібно скрикнув:

— Голова моя, голова!

Серед інших до нього метнувся Римський. Конферансьє плакав, ловив руками щось у повітрі, мимрив:

— Віддайте мою голову! Голову віддайте! Квартиру візьміть, картини візьміть, тільки голову віддайте!

Кур’єр побіг за лікарем. Бенгальського спробували укласти на диван у вбиральні, але він почав відбиватися, зробився буйним. Довелося викликати карету. Коли нещасного конферансьє повезли, Римський побіг назад на сцену і побачив, що на ній діються нові дива. ї, до речі, в цей час чи трохи раніше, але тільки маг, разом зі своїм полинялим кріслом, щезнув зі сцени, і треба сказати, що публіка цього не завважила, захоплена тими дивовижами, які розгорнув на сцені Фагот.

  60