очень нудно 
62 
Жінки, що загаялися, поривалися на сцену, а зі сцени пливли щасливиці в бальних сукнях, у піжамах з драконами, у строгих візитних костюмах, у капелюшках, насунутих на одну брову.
Тоді Фагот оголосив, що через пізню пору крамниця зачиняється до завтрашнього вечора рівно за одну хвилину, і неймовірна метушня зчинилася на сцені, жінки наскоро, не приміряючи, хапали туфлі. Одна, як буря, увірвалася за ширму, скинула там свій костюм і заволоділа першим, що підвернулося, — шовковим, у величезних букетах, халатом і, окрім того, встигла підчепити два футляри парфумів.
Рівно за хвилину гримнув пістолетний постріл, дзеркала зникли, позападалися вітрини і табуретки, килим розчинився в повітрі так само, як і штора. Останньою зникла височенна гора старих суконь і взуття, і стала сцена знову строгою, порожньою і голою.
І ось тут у події втрутилася нова дійова особа.
Приємний, гучний та дуже настійливий баритон пролунав з ложі № 2:
— Все ж таки бажано, громадянине артист, щоб ви невідкладно викрили перед глядачами техніку ваших фокусів, а особливо фокуса з паперовими грішми. Бажано також і повернути на сцену конферансьє. Доля його непокоїть глядачів.
Баритон належав не кому іншому, як почесному гостеві сьогоднішнього вечора Аркадію Аполлоновичу Семплеярову, голові Акустичної комісії московських театрів.
Аркадій Аполлонович приміщався в ложі з двома дамами: літньою, дорого і модно зодягнутою, і другою — молоденькою та вродливою, зодягнутою простіше. Перша з них, як невдовзі з’ясувалося, коли складали протокола, була дружиною Аркадія Аполлоновича, а друга — далекою родичкою його, артисткою — початкуючою та багатонадійною, яка приїхала із Саратова і мешкала у квартирі Аркадія Аполлоновича та його дружини.
— Пардон! — відізвався Фагот. — Я перепрошую, тут викривати нічого, все ясно.
— Ні, даруйте! Викриття неодмінно потрібне. Без цього ваші блискучі номери залишать гнітюче враження. Глядацька маса вимагає пояснення.
— Глядацька маса, — урвав Семплеярова знахабнілий блазень, — начебто нічого й не вимагала? Але, беручи до уваги ваше вельми поважне жадання, Аркадію Аполлоновичу, я, бути по-вашому, доконаю викриття. Але для цього дозвольте ще один малесенький номерок?
— Чого ж бо, — зверхньо відповів Аркадій Аполлонович, — але неодмінно з викриттям.
— Слухаюсь, слухаюсь. Отож, дозвольте вас попитати, де ви були вчора ввечері, Аркадію Аполлоновичу?
З цим недоречним і навіть чи не хамським запитанням обличчя Аркадія Аполлоновича перемінилося, і вельми значно перемінилося.
— Аркадій Аполлонович учора ввечері був на засіданні Акустичної комісії, — дуже пихато ознаймила дружина Аркадія Аполлоновича, — але не розумію, яким чином це може стосуватися магії.
— Уй, мадам! — потвердив Фагот. — Натурально, ви не розумієте. Що ж до засідання ви в цілковитій омані. Виїхавши на згадане засідання, котре, до речі, й призначене на вчора не було, Аркадій Аполлонович відпустив свого шофера біля будинку Акустичної комісії на Чистих ставках (увесь театр принишк), а сам на автобусі поїхав на Єлоховську вулицю в гості до акторки пересувного районного театру Мілиці Андріївни Покобатько і пробув у неї в гостях близько чотирьох годин.
— Ой! — страдницьки вигукнув хтось у цілковитій тиші. Молода ж родичка Аркадія Аполлоновича раптом розреготалася низьким і страшним голосом.
— Усе зрозуміло! — гукнула вона. — І я давно підозрювала це. Тепер мені ясно, чому ця нездара дістала роль Луїзи!
І, несподівано розмахнувшись короткою і товстою бузково-рожевою парасолькою, вона вдарила Аркадія Аполлоновича по голові.
Ниций же Фагот, і він же Коров’єв, прокричав:
— Ось, шановні громадяни, один з випадків викриття, що його так настирно домагався Аркадій Аполлонович!
— Як насміла ти, негіднице, доторкнутись Аркадія Аполлоновича? — грізно спитала дружина Аркадія Аполлоновича, підводячись у ложі на весь свій велетенський зріст.
Другий короткий напад сатанинського реготу оволодів молодою родичкою:
— Вже хто-хто, — відповіла вона, сміючись, — а я вже смію торкатися! — І вдруге прозвучав сухий хряскіт парасольки, яка відскочила від голови Аркадія Аполлоновича.
— Міліція! Взяти її! — таким жаским голосом проволала дружина Семплеярова, що в багатьох похололо коло серця.
А тут ще кіт підскочив до рампи і нагло ревнув на весь театр людським голосом:
62 
