очень нудно 
61 
А Фагот, спровадивши потерпілого конферансьє, вістував публіці таке:
— Тепереньки, коли позбулися цієї причепи, давайте відкриємо дамську крамницю!
І враз підлога сцени вкрилася перськими килимами, постали величезні люстра, освітлені з боків зеленуватими рурками, а поміж люстер — вітрини, і в них глядачі в радісному замішанні побачили всіляких барв і фасонів паризькі жіночі сукні. Це в одних вітринах, а в інших з’явилися сотні дамських капелюшків, і з пір’їнками, і без пір’їнок, і з пряжками, і без них, сотні черевичків — чорних, білих, жовтих, шкіряних, єдвабних, замшевих, і з ремінцями, і з камінцями. Поміж черевичками вродилися футляри парфумів, гори сумочок з антилопової шкіри, із замші, з шовку, а поміж ними — цілі купи карбованих золотавих довгастих футлярчиків, у яких буває губна помада.
Чортзна-відки взялася руда дівиця у вечірньому чорному туалеті, всім славна дівиця, якби не псував її дивовижний шрам на шиї, і заусміхалася біля вітрин усмішкою господині.
Фагот, солодко всміхаючись, оголосив, що фірма цілком безкоштовно обмінює старі дамські сукні та взуття на паризькі моделі й на паризьке ж таки взуття. Те саме він додав стосовно сумочок та всього іншого.
Кіт почав шаркати задньою лапою, передньою водночас виробляючи якісь жести, властиві швейцарам, які відчиняють двері.
Дівуля, хоч і хрипко, але солодко заспівала, гаркавлячи, щось малозрозуміле, але, висновуючи з жіночих облич у партері, дуже спокусливе:
— Герлен, Шанель номер п’ять, Міцуко, Нарсис Нуар, вечірні сукні, сукні коктейль…
Фагот крутився на всі боки, кіт вклонявся, дівиця розчиняла скляні вітрини.
— Прошу! — горлав Фагот. — Без жодних сумнівів і церемоній!
Публіка хвилювалася, але йти на сцену спершу ніхто не зважувався. Аж нарешті якась брюнетка вийшла з десятого ряду партеру і, посміхаючись так, що їй, мовляв, байдужісінько і взагалі наплювати, пройшла і бічним трапом піднялася на сцену.
— Браво! — гукнув Фагот. — Вітаю першу відвідувачку! Бегемоте, фотель! Почнемо зі взуття, мадам.
Брюнетка сіла у крісло, і Фагот миттю висипав на килим перед нею цілу купу туфель. Брюнетка зняла свою праву туфлю, приміряла бузкову, потупала в килим, оглянула каблук.
— А вони не тиснутимуть? — задумливо попитала вона. На це Фагот ображено вигукнув:
— Що ви, що ви! — а кіт від урази нявкнув.
— Я беру цю пару, мосьє, — сказала брюнетка з гідністю, взуваючи і другий черевичок.
Старі туфлі брюнетки було кинуто за штору, і туди ж подалася вона сама, супроводжувана рудою дівчиною і Фаготом, який ніс на плічках кілька модельних суконь. Кіт метушився, допомагав і для більшої ваги повісив собі на шию сантиметр.
За хвилину з-за штори вийшла брюнетка в такій сукні, що по всьому партеру прокотилося зітхання. Хоробра жінка, яка напрочуд повродливішала, зупинилася біля дзеркала, повела оголеними плечима, поторгала волосся на потилиці й вигнулася, намагаючись заглянути собі за спину.
— Фірма просить вас узяти це на пам’ять, — сказав Фагот і простягнув брюнетці відкритий футляр з флаконом.
— Мерсі, — згорда відповіла брюнетка і рушила трапом у партер.
Поки вона йшла, глядачі підхоплювалися, доторкувалися до футляра.
І ось тепер прорвало загату, звідусіль на сцену посунуло жіноцтво. В загальному збудженому гомоні, сміхові й зітханнях почувся чоловічий голос: «Я не дозволяю тобі!» — і жіночий: «Деспот і міщанин! Не ламайте мені руку!» Жінки ховалися за штору, залишали там свої сукні й виходили в нових. На табуретках із золоченими ніжками сиділи цілою лавою дами, які енергійно тупали в килим щойно взутими ногами. Фагот ставав на коліно, орудував металевою лопаткою, кіт, знемагаючи під горами сумочок і черевичків, волочився від вітрини до табуреток і назад, дівчина зі спотвореною шиєю то з’являлася, то зникала і дійшла до того, що вже цілком почала торохтіти по-французьки, і найдивнішим було те, що її з півслова розуміли всі жінки, навіть ті з них, котрі не знали жодного французького слова.
Загальний подив викликав чоловік, що затесався на сцену. Він ознаймив, що в його дружини грип і що тому він просить передати їй що-небудь через нього. На доказ того, що він справді одружений, громадянин ладен був показати паспорт. Заяву турботливого мужа зустріли реготом. Фагот же прогорлав, що вірить, як самому собі, й без паспорта, та дав громадянинові дві пари шовкових панчіх, а кіт від себе — футлярчик з помадою.
61 
