23 
Кіт раптом залопотів крилами (звідки вони в нього й взялися?), знявся й полетів. Був то вже не кіт, а чорний ворон... А я дивлюсь і бачу — стоять посеред галявини три хатини. Одна — на курячих лапках. До дверей табличка прибита, і на ній написано: "Я. К. Баба".
Друга — з протипожежним щитом на всю стіну. На дверях табличка: "З.З. Горинич".
Третя — із заґратованими віконцями і з табличкою на дверях: "К. К. Безсмертний".
Над дверима кожного будиночка годинник висить, що показує не лише час, а й число, День тижня, місяць і рік...
Усі хатини горожами залізними обгороджені. А край галявини — арка, і на ній великими літерами написано: "Дачний кооператив "Три погибелі".
Сховався я за деревом, спостерігаю.
Біля хатки на курячих лапках якась особа у джинсовій спідниці, у вельветовому жакеті, у кросовках. І з садовим обприскувачем у руках. Наче й не стара, але з рота два кривих золотих зуби стирчать. І довгий ніс аж до підборіддя звисає.
У темних окулярах.
На голові — кепочка, в яких зараз модниці ходять.
Рипнули двері хатини, де протипожежний щит. Вийшов звідти дядечко з червоним носом, за плечима вогнегасник. У руках авоська, і в ній порожні пляшки з-під денатурату (на етикетках череп з кістками і застереження: "Пити не можна. Отрута").
"Палкий привіт, Яго Костівно!"— привітався дядечко і хукнув через плече, на якому висів вогнегасник. І з рота в нього вирвалося полум'я, яке вогнегасник одразу загасив.
"Недобрий день, Змій Змійович".
Тут я одразу збагнув, хто переді мною,— Баба Яга і Змій Горинич.
"Що? Обприскуєте?— спитав Горинич і знову хукнув через плече.— Ху!"
"Та обприскую, хай воно сказиться,— Баба Яга свиснула носом.— Тля якась на деревах завелася. Усі отруйні яблука мені поїла. Скоро нічим буде клієнтів частувати".
У цей час з-за дерев підтюпцем вибіг огрядний череватий дядечко в спортивному костюмі.
"Фізкульт-ура! Тридцять три вісімнадцять!"— гукнув він на бігу.
"Недобрий день, Кощій Кощійович!"— привіталася Баба Яга.
"Палко вітаю! Ху!" хукнув через плече вогнем Змій Горинич.
Кощій Безсмертний (ви вже, мабуть, зрозуміли, що то був саме він) зробив коло по подвір'ю і забіг у свою хату.
"Ач! Фізкультурою захопився! Бігає! Кілограми зганяє".— Баба Яга зневажливо свиснула носом.
"Авжеж! Перед клієнтами незручно. Кощій, а черево, як у ковбасника. Ху!.."
"Та ще й одружуватися надумав".
"Ну?"— здивувався Горинич і навіть забув хукнути вогнем через плече.
"Сьогодні дівчину приніс. Гарну. Тьху! І що ви, чоловіки, у жінках розумієте? Нічого! Гарну вам неодмінно подавай. Та ота гарна як сяде на голову, так усе життя й просидить, ще й каблучком по лисині цокатиме".
"Це правда. Ху!"
"Не гарну вибирати треба, а щоб..."— Баба Яга лунко вдарила себе кулаком у груди і засвистіла носом.
Змій Горинич мовчки хукнув вогнем через плече.
"А ви чого. Змію Змійовичу, не той... це одружуєтесь?"
"Та!"— Горинич махнув рукою і знову хукнув вогнем.
"Воно, звичайно, важкувато знайти дружину, щоб терпіла отой ваш, вибачте, вогонь з рота",— зітхнула Баба Яга.
У відповідь Горинич теж зітхнув.
"Ви б кинули. Може, тоді б..."
"Як же його кинеш? Робота така, Горинич!"
"Та ви, Змію Змійовичу, крім усього, ще й, вибачте, ледар. Сидите і цілий день цмулите отой,— тьху! — денатурат".
"Даремно ви, Яго Костівно, даремно... Увесь прогрес — завдяки ледарям".
"От-от!" — Баба Яга свиснула носом.
"Абсолютно! А що? Від чого прогрес? Від того, що комусь ліньки стає щось робити. Ліньки самому тягати плуга — ось вам трактор. Ліньки вручну збирати врожай — нате вам комбайн. Навіть гичкозбиральну машину вже вигадали..."
— А що — правильно!— вигукнув Марусик.— Той твій Горинич — не дурний дядько.
— Та цить! Не перебивай!— цитьнув на нього Сашко Циган.— Хай розказує. Мені його сьогоднішній сон подобається.
— Так от,— вів далі Журавель.— Слухаю я їхні теревені, а сам думаю, що робити? Тайфун Маруся у хатині Кощія Безсмертного. Це ясно. Але як її звідти визволити? У мене ж ні зброї ніякої, нічого. Тільки хитрістю можна.
Вирішив я для початку піти в розвідку. В усіх діях, як ви знаєте, головне — знати обстановку. Що? Де? Як? Не спитавши броду, не лізь у воду.
Поповз я в обхід до хатини Кощія Безсмертного. Повзу обережненько, голову пригнув, щокою по землі труся, намагаючись, щоб піді мною жодна гілочка не тріснула.
23 
