очень нудно 
44 
— Та ви ж на копі, а я тут… Страшно… І сказати боюся, що люблю вас. Навіть матусі, а вона ж у мене найкраща…
— Не бійся. І з дому більш нікуди не йди. Хай у селі перестануть дурню нести. І на копу до мене не приходь. Я сам до тебе приходитиму.
— Дядьку Романе! Я хоч усе життя у хаті просиджу, тільки приходьте…
— Не мину, не бійся. І все життя у хаті не сидітимеш.
— Правда?
— Поїдемо. Дев'ять днів по Сашкові справлю, і поїдемо. Далеко-далеко…
— А не брешете?
Роман засміявся — полином повіяло.
— Люблю тебе, Русалонько. Жити без тебе не можу. — І я без вас… І я без вас… — торохтіла. — Це ж щастя яке…
Роман поцілував дівча у щоки, пішов геть. За парканами згинався, аби не побачив ніхто. Катерина — до віконця. А за хатою мамка — мов кам'яна. Долонями рота затулила, бо кричати хтілося на весь світ.
Ранком із гостями прощалися. Мамка пишний сніданок затіяла, всі за стіл повсідалися: мамка, татко, Катерина й Денис із Ігорем. Денис стопку підняв:
— Дякуємо вам за все. Прекрасні ви люди! Будемо вас згадувати.
Татко не знає, куди очі подіти. Коли б оце його отак вихваляли… І- за що?
— Та пийте вже, — сказав, стопку перекинув. Ігор теж хильнув. Поставив стопку на стіл і до мамки:
— Може, давайте ми у райцентрі в міліцію зайдемо?
— Навіщо? — мамка — брови колесом.
— Погрожують Катрусі… тут, — Ігор їй.
— Розберемося, — мамка каже. І — сама не своя. Навіть татко помітив:
— А чого ти, Дарина, крутишся, як дзиґа…
— От ти скажеш, Льончику! — відмахується мамка.
— Ні, я серйозно, — наполягає Ігор. — Погоджуйтеся. Ми зайдемо до районного відділу міліції, розкажемо, що дівчині погрожують фізичною розправою… Що вона з хати не може вийти.
Мамка не встигла відповісти. Катерина ложку кинула, очі сяють.
— Не треба міліції. Усе добре…
Денис вухам не повірив.
— Катя, у тебе все добре?!
— Добре, — каже і сміється. — Я щаслива…
Татко насупився. — Із чого ти щаслива, мала дурепо? З того, що по селі про тебе дурне плетуть?!
— А хай плетуть! До мене не прилипає, — Катерина йому.
Учені розгубилися, татко плюнув, а мамка гіркоту в очах ховає.
— Досить уже про це, — каже. — Розберемося…
Після сніданку — перецілувалися і в путь. Татко зголосився донести валізи вчених до Килимівки, мамка до вулиці проводжала, а Катерина далі порогу не ступила. Ігор обернувся, зітхнув.
— Я зараз, — і до Катерини.
Візитку простягнув.
— Тут мої телефони київські й адреса. Якщо зовсім зле буде, приїжджай. Чим зможу, допоможу. Катерина візитку взяла, посміхається:
— Ну, тоді прощавайте навіки.
— Чому?
— Бо у гості кличете, як мені зле буде. А мені не буде зле.
— Твої б слова та до Бога, — відповів Ігор Крупка і пішов із двору.
Того дня шанівці хату не блокували. Тільки Ничипориха підійшла ближче, криконула:
— Катерино, курво паскудна! Радієш, що хлопця згубила? Ото й сиди у чотирьох стінах довіку! А вийдеш — пошкодуєш.
До неї прилаштувався Тамарчин синочок молодший — Тарасик-першокласник. Заверещав голосно:
— Катька — бля! Катька — бля!
Мамка надвір вийшла, до Ничипорихи кинулася: — Іди геть, стара відьмо! Своєї дочки не встерегла! Народила вона двох байстрюків бозна від кого, спилася та вдавилася! А ти, стара потворо, сиріт до себе не забрала! У дитбудинок здала! А в мене дочка не така! Злого не робила… А ти, Ничипорихо, курва і є! Бо віриш побрехенькам!
— Це я курва? — Ничипориха — руки у боки і по вулиці. — Ей! Ви чули? Тепер у Шанівці нові порядки! Хто правду говорить — той курвище! А хто хлопців губить — той ляля та янгол.
Мамка плюнула Ничипорисі вслід, пішла до хати. Ледь ноги тягла.
Сіла на кухні й заплакала. Катерина до неї:
— Матусю, рідненька моя… Як же я тебе люблю! Ну, чого плачеш? Не треба, не треба. Усе добре буде. От побачиш… Мамка сльози втерла, Катерину — за руку:
— Ану, сядь…
Донька вмостилася, мамку обійняла.
— Яка ж я щаслива, мамцю! Як я тебе люблю… Мамка помовчала та й каже:
— А я вчора вночі із сараю вийшла…
Катерина так і заклякла. Мамка їй:
— Чого це ти? Чи не чуєш? Кажу, вийшла я вчора вночі із сараю…
Катерина обличчя долонями закрила:
— Не лайся, мамо! Я тобі усю правду розкажу…
— То кажи, поки татка вдома нема. Бо як він дізнається — кістки переламає.
44 
